РОЗДІЛ 2
СУЧАСНА МЕТОДологія ФОРТЕПІАННОГО ВИКОНАВСТВА
ЯК ЄДНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ТА ВИКОНАВСЬКИХ ЗАСАД
2.1. Імпровізаційність та суб’єктивно-психологічні передумови виконавської
інтерпретації
Одна з найважливіших проблем вдосконалення виконавства та зростання
ефективності сприйняття музично-виконавського мистецтва слухачами – це
вироблення власної концепції виконавцем; власне, глибоко особисте проникнення у
суть твору, вибір адекватних йому форм та засобів виконання, що завжди викликає
великий інтерес у слухачів, сприяє усвідомленню задуму композитора. Це
професійне вміння формується під керівництвом педагога – ще в процесі навчання
воно засновується на певних виконавських та (обумовлених ними) педагогічних
принципах.
Органічність виконавських та педагогічних засад у навчанні – одна з
найважливіших умов зростання ефективності у підготовці молодих
митців-музикантів-виконавців та педагогів. Звідси – величезне значення
виконавських та педагогічних принципів провідних професорів-виконавців, огляд
їх спадщини та методичне узагальнення конкретних творчих знахідок.
Прикладом виявлення такої органічності може стати творча діяльність піаністки,
професора Московської музично-педагогічної академії ім. Гнесіних, заслуженої
артистки Росії Марії Ізраїлівни Грінберг, працю якої як педагога
та виконавця пощастило автору цієї роботи спостерігати в період навчання в
аспірантурі при кафедрі спеціального фортепіано Московської консерваторії
у класі професора Грінберг. Відомо, що М. Грінберг народилась
в Одесі, у 1908 році, з ранніх років навчалася музиці у професора Д.С. Айсберга
(до речі, першого педагога М.М. Старкової, у класі якої пройшла консерваторська
підготовка автора цих рядків). З кінця 1924 року Марія Грінберг стала
вихованкою провідного спеціаліста одеського музичного вузу професора
Б.М.Рейнгбальд. Ще з 12-річного віку Марія виступала у концертах (у тому числі
симфонічних), а у 1925 році виїхала до Москви, де була прийнята у клас
Ф.М. Блуменфельда, а потім, після смерті останнього, до класу К.М. Ігумнова, у
якого закінчила аспірантуру (1933-1935). На другому Всесоюзному конкурсі
(Ленінград, 1935) здобула другу премію, на початку 30-х років виступила з
концертами у Москві. Поступово її концертна діяльність набула великого розмаху:
Москва, Ленінград, Україна, Закавказзя, Естонія, Латвія, Польща,
Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Німеччина та багато інших країн світу
М. Грінберг була не тільки яскравою та самобутньою виконавицею, яка
відзначалася рідкісною цілісністю та стрункістю концепцій виконання, переважно
філософсько-драматичного характеру, монументальністю та суворістю артистичної
манери – вона була також талановитим, чутливим педагогом, мала багато учнів,
серед яких чимало музикантів сучасної України. Доречно говорити про оригінальні
виконавські та педагогічні принципи діяльності М. Грінберг в їх взаємозв’язку
та взаємодоповненні. Вивчення та використовування цих принципів у педагогічній,
виховній роботі може в значній мірі сприяти підвищенню якості підготовки
молоді, сприяти вихованню та становленню творчої особистості. У зв’язку з цим
виділяємо ті з них, які, вважаю, являються найбільш глибинними у
виконавсько-педагогічній позиції М. Грінберг, демонструють органічну єдність
між процесом художнього виконавства та творчого навчання.
Слід зауважити, що основні виконавські підходи М. Грінберг зумовлювалися не
тільки її яскравою талановитістю, але (в значний мірі) і тим музичним
середовищем та атмосферою, в яких вона виховувалася, формувалася та зростала як
музикант в одеський період життя. Адже їй пощастило спілкуватись з видатними
вченими, переважно з фізиками та математиками, які пізніше отримали світову
славу – Л. Мандельштамом, М. Папалексі, І. Таммом. В неї на все життя
збереглись інтереси до позамузичної творчої діяльності, перш за все, у сфері
біології. У неї завжди був жвавий інтерес до науки та науковців, до методів
наукового пошуку у цілому, що не могло не позначитися на її виконавських та
педагогічних поглядах. Перш за все відзначимо “установлення на експеримент”,
яке було притаманне Грінберг-піаністці у процесі відбору репертуару собі та
своїм вихованцям. Марія Ізраїлівна високо цінувала класику, твори Віденської
школи, які займали, як відомо, провідне місце в її репертуарі, але поряд з ними
широко представлені були також поліфоністи – І.С. Бах, Г. Телеман.
Д. Скарлатті, А. Солер, X. Сейшас, Г. Гендель та інші. Тобто,
Грінберг-піаністка та педагог “піднімала” до рівня живого музичного попиту
широких слухацьких кіл майстрів, які стали “музейними” та “неактуальними” у вік
романтизму та в епоху постромантичних академічних традицій XX століття. Ми
знаємо, що особливим пієтетом для М. Грінберг була відточена творчість Л.
Бетховена; на своє 60-річчя (у1968 році) вона підготувала 32 (!) сонати
композитора.
Не можу не зауважити, що в цій прихильності до Бетховена певну роль могли
зіграти й одеські враження. Одеська консерваторія була у 20-ті роки
перейменована у Муздрамін імені Бетховена. Адже весь комплекс виконавських
засобів М. Грінберг (при тому, що вона за статурою була тендітною, невисокою на
зріст жінкою) мав “бетховеніанський” нахил: схильність до суворого драматизму,
монументальність концепцій, героїчний пафос. Щодо постаті Бетховена, яка
зайняла таке значне місце в художній діяльності Марії Ізраїлівни, то в його
особі піаністці імпонував бунтівний пошук, взагалі, моменти “нонконформізму”
поведінки геніального композитора, які споріднювались з її власними
схильностями до експерименту
- Київ+380960830922