РОЗДІЛ 2
ВИНИКНЕННЯ ТА ОБЛАШТУВАННЯ НІМЕЦЬКИХ І МЕНОНІТСЬКИХ КОЛОНІЙ У ПІВНІЧНОМУ
ПРИАЗОВ’Ї
2.1. Характеристика регіону напередодні колонізації
Між таврійськими степами й кубанськими плавнями повільно розкинулося північне
узбережжя Азовського моря. З сивої давнини воно приваблювало своїм природним
багатством різні народи, які змінювали один одного, асимілювались або зникали
назавжди. Процес входження Північного Приазов’я до складу Російської імперії
розпочався з другої половини ХVП ст. Північна частина була приєднана у 30-ті р.
ХVШ ст. [226]. До 1775 р. вона була підпорядкована кошу Нової Січі
(Запорізької), але вже в 1770 р. посилився наступ уряду на козацькі землі,
одним з напрямків якого було будівництво фортець Нової Дніпровської лінії.
Маніфестом від 3 серпня 1775 р. [213] було проголошено передачу козацької землі
до Новоросійської губернії. Південна частина увійшла до складу Росії у 1783 р.
з приєднанням Кримського ханства (8 квітня 1783 р.) [214]. 2 лютого 1784 р.
Сенатом оголошено Іменний Указ про створення на території Кримського ханства
Таврійської області [208]. Ця область відокремлювалася, оскільки “збільшення
населення і наявність різних установ надали можливість влаштувати
губернію”[450; С.10].
Адміністративно-територіальний перерозподіл кордонів губерній, повітів,
волостей тривав протягом ХІХ ст. Поступово у Північному Приазов’ї
виокремлювалися повіти: Маріупольський (остаточно виділений 26 грудня 1872 р.),
Мелітопольський, Бердянський (1842 р.), які на сході межували з Міусським (з
1887 р. Таганрозьким) округом Області війська Донського. У межах повітів
існували більш дрібні адміністративні одиниці – волості. Дані перетворення були
обумовлені подіями як зовнішньої – зміна територіальних кордонів Російської
імперії, – так і внутрішньої політики. По-перше, існувала необхідність чіткого
визначення адміністративно-територіальних одиниць Росії задля удосконалення
системи управління окремими регіонами та стимулювання їхнього економічного
розвитку. По-друге, мали місце серйозні соціально-економічні наслідки
реформування Російської імперії в 60 – 70 ті рр. ХІХ ст. Відтак, зміни в
адміністративному устрої регіону доцільно розглядати у контексті тих процесів,
що відбувалися у Росії. Окрім того, відчутний вплив під час проведення
адміністративних реформ мав і етнонаціональний фактор, адже внутрішні та
зовнішні міграційні процеси сприяли соціальній рухомості населення південних
регіонів. При цьому внутрішня міграція, здебільшого, залежала від земельного та
природно-кліматичного факторів.
На клімат Північного Приазов’я особливий вплив має Азовське і Чорне моря, а
також степова зона. Для неширокої смуги узбережжя характерне пом’якшення
температури, при збільшенні швидкості вітру і вологості повітря. Згідно з
метеорологічними спостереженнями середня температура за рік складала 15°.
Спекотні дні припадали на червень і липень, коли температура на сонці доходила
до 47°, а в тіні до 30°. Узимку мороз зрідка сягав 26°, зазвичай не перевищуючи
20°. Дощ у цій місцевості приносився винятково західними і північно-західними
вітрами. Східні та південно-східні вітри, що формувалися влітку у Прикаспії і
Середньоазіатській пустелі, підсилали посушливість клімату Північного
Приазов'я. Особливо великі посухи спостерігалися на початку і наприкінці ХІХ
ст.[150; Арк.3 -5].
На окресленій території переважають чорноземні грунти, проте поверхня
суцільно-осадових пород зазвичай укрита глинами, „тому земля не була такою
родючою, як власне чорноземна” [29; Арк. 1]. Особливо родючим уважалося
узбережжя Азовського моря, де були поширені рухливі утворення: два своєрідних
геоморфологічних ландшафти у районах Ногайськ – Бердянськ – Ботієво –
Приморський Посад [476; С.12].
Приазовська височина у південному напрямку поступово переходила в Приазовську
рівнину. Вона – головний вододіл, з якого беруть початок ріки Дніпровської
системи й Азовського басейну. Цей вододіл являв собою рівнинній степ.
Приазовська берегова рівнина поступово зливалась з Причорноморською. Умовно
межею між ними є ріки Білозерка й Молочна. У Приазов’ї переважали як малі
річки, так і повноводні: Дон, Кальміус, Міус, Берда. Однак, не зважаючи на
наявність річок у Північному Приазов’ї, питання питної води завжди було
найголовнішою проблемою для населення, бо “у криницях і колодязях вода була
гірко-солона й зовсім не придатна для пиття” [142; Арк. 45].
Геоморфологічна характеристика регіону була багатоструктурною, утім переважали
степові простори. Однак, славетна Корсак-могила – геологічний пам’ятник площею
100 га, уже на початку ХІХ ст. була відома завдяки дослідженням вченого Петра
Палласа як залізорудне родовище. Між тим, лише з 1893 р., після низки наукових
досліджень, його почали використовувати за призначенням. Руду, яку видобувало
бельгійське товариство «Проведанс», транспортували на заводи Бердянська,
Маріуполя та інших міст Приазов’я [193; Арк. 67].
На узбережжі розташовувались пісчані коси. Там знаходилися придатні для
промислового використання солоні озера. Добре відомо, яке місце посідала у
Російської імперії торгівля сіллю, утім, використання соляних лиманів
Північного Приазов’я майже не мало промислового значення.
Таким в історико-географічному відношенні було Північне Приазов’я на початку
ХІХ ст. Цілком природно, що подібні кліматичні умови обумовлювали експлуатацію
Російським урядом цього регіону як сировинної бази, переважно аграрної, для
підвищення добробуту імперського центру. При цьому, даний регіон міг успішно
використовуватися і як стабільний військово-стратегічний район
- Київ+380960830922