Ви є тут

Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення техногенної безпеки в Україні

Автор: 
Засунько Сергій Станіславович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U000645
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВІДНОСИН У СФЕРІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ
2.1. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання правовідносин у
сфері забезпечення техногенної безпеки
Безпека як складне соціальне явище зумовлює існування значної кількості
проміжних станів і процесів, яким піддаються елементи системи для практичної
реалізації цього явища. У свою чергу, жодна з систем, пов’язаних з процесами
регулювання, не може бути використана, якщо в ній немає механізмів регулювання,
тобто своєрідної сукупності проміжних станів і процесів, використання яких
дозволяє досягти кінцевої мети, поставленої перед системою. Категорія „безпека”
в управлінському аспекті визначає характер і специфіку механізму регулювання,
включаючи можливість визнання пріоритету доцільності процесу над формально
визначеними процедурами. Механізм регулювання висловлює соціально-інженерний
підхід до розв’язання проблем безпеки і вводить необхідну структуризацію у
процеси, пов’язані з діяльністю у зазначеній сфері. Механізм регулювання є
головною характерною особливістю суспільного прогресу. Сам механізм соціального
регулювання можна уявити у вигляді такої сукупності: ставлення об’єктивно
досяжної мети; створення і розвиток системи управління (прийомів і заходів
забезпечення ефективної організації і функціонування системи управління). Отже,
якщо поняття „зміст регулювання” пов’язане передусім з задачами і функціями, то
„механізм (технологія) регулювання” – із засобами, кожен з яких має своє
призначення для регулювання суспільних відносин [227, с. 24-25].[cx]
Для позначення взаємодіючих частин цілого фахівцями багатьох галузей знань
застосовується термін „механізм”, який також широко використовується
юристами-правознавцями.
Так, М.Г. Александров ввів у літературу термін „механізм правового впливу”. Він
визначив його шляхи та форми, обґрунтувавши, що до останніх належать
встановлення заборон певних дій, правоздатності суб’єктів права, а також
компетенції певних органів та їхніх посадових осіб і взаємозв’язків між
учасниками суспільних відносин у вигляді правовідносин [200].[cxi]
Алексєєв С.С. виділяє „механізм правового регулювання” як узяту в єдності всю
сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив
на суспільні відносини. При цьому автор вважає, по-перше, що поняття механізму
правового регулювання – це категорія, яка повинна охопити всі правові засоби.
По-друге, „механізм правового регулювання” не тільки „збирає” їх, але і
„розставляє їх по своїх місцях”, у результаті чого, „перед нами виявляються не
розрізнені явища (норми, тлумачення, юридична техніка і т.д.), а цілісний
механізм, кожна частина котрого, взаємодіючи з іншими, виконує свої специфічні
функції. По-третє, „механізм правового регулювання” припускає і характеристику
стадій правового впливу, тобто динамічної сторони правового регулювання”
[194, с. 78 ].[cxii]
Таким чином, С.С. Алексєєв до елементів механізму правового регулювання
відносить: юридичні норми, правовідносини, акти реалізації суб’єктивних
юридичних прав і обов’язків, нормативні юридичні акти, правову культуру і
правосвідомість. У цьому переліку наявні всі правові явища, які так чи інакше
регулюють суспільні відносини.
Веремєєнко І.І. механізм адміністративно-правового регулювання в сфері охорони
громадського порядку визначає як сукупність адміністративно-правових засобів
впливу на суспільні відносини із забезпечення особистої і суспільної безпеки,
що складаються в процесі виконавчо-розпорядницької діяльності держави, у
результаті якої створюється правоохоронний юридичний режим. Таким чином, до
складу механізму правового регулювання в якості його невід’ємної частини він
включає не діяльність державних і громадських організацій, а акти громадських і
державних організацій, спрямовані на перетворення юридичних норм у соціальну
практику [220, с. 68].[cxiii]
Казимірчук В.П. аналізує механізм дії права як систему соціальних факторів і
методів соціально-правового впливу [263, с. 12].[cxiv]
Юзьков Л.П. механізм державного управління окреслює як саму організацію, процес
практичного здійснення управління. Ця організація є складною функціонуючою
системою і містить в собі три найважливіших елементи: суб’єкти управління;
об’єкти управління; взаємодію суб’єктів і об’єктів управління
[361, с. 57-61].[cxv]
Голосніченко І.П. механізм правового впливу аналізує як систему взаємозв’язаних
і взаємозумовлених елементів, які поділяються на три групи: засоби впливу,
проміжні ланки й об’єкти впливу. До першої з них входять правові принципи,
норми, джерела права, правовідносини. До другої – правосвідомість, правова
культура; до третьої – акти реалізації норм [226, с. 97-104].[cxvi]
Колпаков В.К. визначає механізм забезпечення правового режиму як частину режиму
законності, що містить у собі: а) організаційно-структурні формування;
б) організаційно-правові методи [276, с. 661].[cxvii]
Усі вище перераховані судження не є безперечними. Так, Протасов В.Н. критикує
механізм правового регулювання. Він вважає, що категорію механізму правового
регулювання в тому вигляді, у якому вона народилася й існує, варто вважати
незавершеною правовою конструкцією, а стадією досистемного, передсистемного
осмислення правової дійсності [316, с. 65].[cxviii]
Категорія „правова система”, що виступає ціллю, результатом і одночасно
інструментом системного вивчення правової дійсності, саме і покликана вирішити
ті задачі, що у свій час були поставлені перед поняттям механізму правового
регулювання. Адже розробка категорії „пр