РОЗДІЛ II
громадськість як суб’єкт еколого-правових відносин та її роль в охороні
навколишнього природного середовища
Проблема побудови розвинутого громадянського суспільства, яке є необхідною
умовою існування демократичної правової держави, суттєво залежить від зміцнення
позицій громадськості та її реальних можливостей впливати на державний процес,
створюючи правила і практичні методи прийняття рішень держаними органами з
урахуванням “зовнішніх” внесків суб’єктів громадянського суспільства.
Усвідомлюючи загрозу глобальної екологічної катастрофи, аналізуючи факти
непоправних наслідків природних катаклізмів, зумовлених, серед іншого,
негативними перетвореннями, які відбуваються у довкіллі, не викликає сумніву,
що зміни на краще можливі тільки за умов системної мобілізації зусиль усіх
секторів суспільства з метою подолання кризи. Забезпечити дієвий механізм
такого співробітництва – надзвичайно важливе завдання в контексті реалізації
громадської екологічної політики як на державному, так і міжнародному рівнях.
Саме тому загальновизнаним у всьому світі є факт неабиякої ролі широких кіл
громадськості в усіх сферах життєдіяльності людини, в тому числі у сфері
охорони довкілля. Громадськість є одним із найважливіших національних ресурсів
для розвитку і впровадження екологічного законодавства.
Необхідність залучення громадськості до участі в управлінні охороною довкілля
сьогодні базується на зацікавленості в цьому самих громадян, їх об’єднань, які,
проявляючи власну ініціативу, що ґрунтується на життєво необхідній екологічній
зацікавленості в чистому довкіллі, яке є середовищем їх існування,
“втручаються” в справи держави, в постановку та вирішення питань збереження
належного стану довкілля. Слід зауважити, що саме екологічні інтереси є тими
спонукальними мотивами, які змушують громадян активно діяти в сфері охорони
природи і їх дії в кінцевому рахунку спрямовуються на задоволення, реалізацію
та захист екологічних інтересів.
Категорія “інтерес” належить до сфери дослідження не лише правових наук, а й
соціально-філософських, причому останні дають його базове визначення, яке
використовується правом. Інтерес (у перекладі з латинської interes – має
значення, є важливим) – спосіб відношення соціального суб’єкта до необхідних
умов існування і розвитку, що виражається у прагненні створювати і
використовувати ці умови [100, с.236-237]. В основі будь-якого інтересу
знаходиться потреба [43, с.211], яка є категорією, що охоплює більш широке коло
явищ, ніж категорія інтересу, оскільки потреби притаманні всім біологічним
організмам, в тому числі й людині. Потреба жити в чистому, безпечному довкіллі
відноситься до безпосередніх екологічних потреб людини. Вона є життєво
важливою, обумовленою необхідністю самого існування людини [58, с.28]. Однак,
як наголошувалось вище, зацікавленість самих громадян брати участь у процесі
прийняття управлінських рішень є основною, але не єдиною причиною реалізації
ними своїх прав в цій галузі відносин. За існуючих сьогодні умов
соціально-політичного розвитку суспільства та формування демократичної правової
держави остання не меншою мірою повинна бути зацікавлена в належній організації
суспільних відносин через прийняття рішень, які будуть відповідати інтересам
громадян. Соціальне партнерство, що є основою взаємодії держави і
громадянського суспільства, можливе лише за умови взаємної довіри, досягнення
якої в значній мірі залежить від державних інститутів. Саме вони мають
ініціювати такі інституційні зміни і нововведення в механізми державного
управління та місцевого самоврядування, які би змогли підняти довіру широких
кіл громадськості до держави як правового інституту управління процесами
соціально-економічного розвитку суспільства. Такий суспільний капітал, як
здібності і вміння людей спілкуватися один з одним, повинен накопичуватися, а
не втрачатися й зникати [101, с.67].
Ідея громадської (суспільної) участі за своїм змістом призводить до
перерозподілу влади. У посттоталітарному суспільстві громадська активність
часто сприймається, як і раніше, як угодство й пристосуванство (конформізм),
прояв кар’єризму або внутрішньої несвободи, обмеженості кругозору, “ідейності”.
Насправді ж мова йде про реальні можливості громадян публічно висловлювати свою
позицію, об’єднуватися з однодумцями для пропагування своїх поглядів, чинити
організований вплив на органи влади, висувати свою кандидатуру на виборах тощо
[102, с.10].
Сьогодні триває пошук найоптимальнішого варіанту законодавчого визначення усіх
процедурних питань участі громадськості в природоохоронній діяльності. Сама
взаємодія між громадськістю і державними органами може відбуватися на різних
рівнях, за різними напрямками та відрізняється за ступенем ефективності.
Зокрема, виділяють:
інформаційний рівень взаємодії: односторонній вид взаємовідносин, коли влада
генерує й надає інформацію для використання громадянами; це передбачає як
“пасивний” доступ до інформації на вимогу громадян, так і “активні” заходи,
здійснювані владними органами для поширення інформації серед громадян;
консультативний рівень взаємодії: двосторонній вид взаємовідносин, коли
громадяни направляють органам державної влади свої відгуки на попередньо
визначені цими органами питання, стосовно яких ті намагаються дізнатися про
думку громадян (при цьому надання інформації є необхідною передумовою);
активний рівень взаємодії: вид взаємовідносин, який ґрунтується на
“партнерстві” органів державної влади та громадян, що передбачає залучення
останніх до процесів розроблення державної політики, надання ними пропоз
- Київ+380960830922