РОЗДІЛ 2
ВИДАТНІ ПОЛЬСЬКІ ПІАНІСТИ У ЛЬВОВІ – ПРЕДСТАВНИКИ ПРОВІДНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ
ПІАНІСТИЧНИХ ШКІЛ
2.1. Засадничі настанови школи Ф. Шопена - К. Мікулі та їх вплив на розвиток
творчості видатних польських піаністів
Ознайомлення з діяльністю польських піаністів у Львові дає підстави зробити
певні узагальнення з приводу приналежності чи тяжіння до певних провідних
виконавських шкіл і відповідних методично-педагогічних засад, які впроваджували
ці митці і викладачі у навчальних закладах Львова на різних рівнях музичного
шкільництва. Серед них найбільш масштабними за кількістю є представники
методики Ф. Шопена (а саме його палкого послідовника К. Мікулі і його численних
учнів) та Т. Лешетицького (у Львівській фортепіанній педагогіці ці засади
впроваджувались не лише безпосередньо його випускниками, але й у
представницьких за рівнем, чисельністю і значенням діяльності представників
класів Г. Мельцера, Л. Мінцера, З. Джевєцкого). Дещо меншою за обсягом, але
істотною є діяльність польських піаністів, які привнесли у фортепіанну культуру
міста засади шкіл В. Курца (ця школа є визначальною у формуванні
українсько-галицької гілки львівської школи) та О. Міхаловського. Однак, беручи
до уваги характер осягнення вищої виконавської майстерності піаністів, (в т.ч.
й поляків) у другій половині ХІХ – першій третині ХХ ст. – навчання у майстрів
європейської слави у Варшаві, Кракові, Відні, Ляйпцігу, Парижі, Петербурзі
цілий ряд польських виконавців перенесли на місцевий ґрунт особливості
концертної практики, виконавські принципи, надбання викладацьких методик Ф.
Ліста, К. Таузіга (Р. Джозефі), Г. Герца, І. Падеревського, Е. Штоєрманна (Ф.
Бузоні), Р. Штробля, З. Стойовського, Антона Рубінштейна, А. Єсіпової, Л.
Годовського, Й. Пембауера, Ю. Іссерліса, П. де Конне (Артур Рубінштейн).
Взаємопоєднання і сплав цих традицій створили неповторне обличчя польської
гілки піанізму у Львові, відмінної за своєю стилістикою і від українського і
від суто польського піанізму, а діяльність її представників мала і має суттєве
значення у фортепіанному виконавстві та подальшому розвитку фортепіанної
педагогіки не лише у Львові, але й у багатьох музичних навчальних закладах
Польщі, ряду країн Європи та Америки, де вони провадили концертну та
педагогічну діяльність.
Тому розгляд багатогранної діяльності польських піаністів у Львові
(виконавство, організація концертного життя міста, гастрольна практика, виступи
на радіо, здійснення аудіозаписів, організація, розвиток та ведення педагогіки
різних рівнів, участь у діяльності мистецьких, методично-педагогічних, наукових
товариств та організацій, редагування музичних творів, музична публіцистика,
фольклористика, науково-дослідницька і методична робота, колекціонування
музичних раритетів, композиторська творчість та ін.) неможливі поза окресленням
найголовніших засад, принципів і традицій кожної з вищеперелічених провідних
шкіл європейського піанізму.
Як було зазначено, однією з найчисельніше представлених серед польських
музикантів у фортепіанному виконавстві і педагогіці, була школа, сформована
послідовниками і учнями К. Мікулі – невтомного багатолітнього організатора
музично-культурного життя міста, блискучого сольного і камерного виконавця,
талановитого наставника, який віддано впроваджував педагогічні принципи і
методи виконавської інтепретації Ф. Шопена. Беручи до уваги їх виняткове
значення для фортепіанної культури Львова зупинимося докладніше на їх найбільш
суттєвих положеннях.
Фридерик Шопен – був блискучим і унікальним за характером обдарування
піаністом, не лише як віртуоз, але й як інтерпретатор. Сучасники – свідки
нечисленних публічних (близько 100) та камерно-салонних виступів піаніста
вказували, що його гру характеризував класичний порядок і поміркованість. Шопен
демонстрував нескінченну кількість відтінків піано, мав пластичну пальцеву та
акордову техніку, володів витонченим легато, його педалізація була тонко
нюансовою. Свобода виконавського рубато регламентувалася чітким темпоритмом
лівої руки (,,ліва рука – це капельмайстер”, - стверджував піаніст), у його
виконанні орнаментальні прикраси і фіорітури ставали невід’ємною частиною
мелодичної лінії. У репертуарі піаніста твори його улюблених композиторів - Й.
С. Баха і В. А. Моцарта набували незвіданої філософської глибини і особливої
,,вищої, геніальної” простоти – що й було для митця еталоном і мірилом
цінностей у власній творчості. Все це ставило постать Шопена-виконавця зовсім
окремо в його епоху – епоху панування блиску, бравури, технічних ефектів у
виконавській манері більшості сучасних піаністів-віртуозів. Після одного з
концертів Шопена у Франції музичний критик у своїй рецензії коротко і влучно
зауважив: ,,На питання хто є найкращим піаністом світу: Ліст чи Тальберг,
відповідь може бути тільки одна – Шопен” [71].
Зрозуміло, винятковість його творчої постаті спричинила значний інтерес до
можливості навчатися саме у нього. Особливості шопенівського виконавства
висвітлювались у численних працях ХІХ-ХХ століть, серед їх авторів є й видатні
європейські піаністи І. Падеревський, І. Фрідман, Й. Гофман, О. Міхаловський,
питання його педагогіки висвітлюються у дослідженнях таких авторів, як З.
Джевєцкі, В. Ландовська, К. Строменгер, Я. Екєр, Е. Гіпкінс, Дж. Ханекер [8
Американський піаніст, професор Нью-Йоркської консерваторії, навчався в учня Ф.
Шопена - Й. Матіаса в Парижі.].
Шопен регулярно займався педагогічною діяльністю, даючи виключно приватні уроки
з фортепіано, протягом 16-ти років (практично від початку еміграції до Франції,
хоча існують згадки про
- Київ+380960830922