РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ КРЕДИТНО-КООПЕРАТИВНОГО РУХУ СЕРЕД ЄВРЕЙСЬКОГО
НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
2.1. Єврейська кредитна кооперація в дорадянські часи (1862-1914 рр.)
У нас немає повних даних про лихварські умови користування позиками у
єврейському середовищі, але тяжкий вплив лихварства на господарське життя
достатньою мірою ілюструється окремими прикладами надто грубої і тяжкої
експлуатації. Кореспонденти „Сборника материалов об экономическом положении
евреев в России” констатують випадки, у яких річний відсоток, що стягується
лихварями, перевищує 100%. Кореспондент Конського повіту Радомської губернії
повідомляє, що кравці і чоботарі там „добре знають свою справу, збувають там
навіть свої вироби у сусідні міста на десятки тисяч рублів, але дуже потерпають
від неможливості користуватися доступним кредитом для закупівлі матеріалів. Їм
доводиться сплачувати за гроші, позичені ними для закупівлі матеріалів, до 48%
на рік”. У Кремінці (Волинської губернії), – пише місцевий кореспондент, -
знаходиться цілий клас осіб, які живуть тільки з того, що дають гроші у борг
місцевим токарям. – На Волині куди не кинь ремісник, який взяв, наприклад, 5
рублів, повинен сплачувати щомісячно 50 коп. відсотків, тобто 10% на місць або
120% на рік [52,с. 214-215]. Зрозуміло, що ці випадки були не поодинокі, і
лихварство ще панувало у сфері кредитних відносин, де позичальник не міг надати
реального забезпечення необхідної йому позики.
Важкі умови лихварського кредиту викликали з боку суспільства спроби
організувати його через позичкові каси (гмілас-хесед), які дуже були поширені у
єврейському середовищі і число яких доходило, за даними „Сборника материалов об
экономическом положении евреев в России” до 350 [53, с. 245]. Характер цих кас
відповідав тому рівню організації кредиту, який породив лихварство і з якого
виходив весь названий рух; на цьому рівні продуктивний кредит не мав масового
характеру і не міг бути охопленим особливими тривкими нормами і включеним до
спеціальних закладів; його ще не можна відділити від споживчого кредиту, і тому
рух, спрямований йому назустріч, повинен мимоволі виходити не із інтересів
продуктивності, а з споживчих потреб населення. Споживчі потреби не можуть бути
інакше задоволені, ніж шляхом благодійної допомоги, тому перші громадські
позичкові каси, відкриті для задоволення потреб дрібного кредиту, мають
благодійний характер. І тільки поступово продуктивний кредит, об’єднуючи все
більш широкі верстви населення, починає відділятися від споживчого, вносить
свій принцип у ці каси і перетворює їх відповідно до своїх власних потреб. Тоді
позичкові каси перетворюються на кредитні товариства.
І дійсно, такі організації на принципах взаємодопомоги, цілком звільнені від
благодійних моментів, стали поступово виникати у єврейському середовищі. Нам
відомо про існування подібних організацій серед єврейського населення у місті
Чернігів, у селищі Березнеговате Херсонської губернії та в інших місцях.
Оборотні засоби цих товариств утворювалися із внесків самих членів та
прибутків, позичкові операції були організовані солідно, і товариства навіть
вміли залучати до своїх кас оборотні засоби третіх осіб. Проте їхнє існування
було хистким, головно внаслідок того, що їхні статути не були санкціоновані
державною владою. Це заважало їм залучати до себе заощадження населення у
потрібній для них мірі і ускладнювало стягування за позиками. В той же час
заправили, за недостатньої гласності і відсутності нагляду, нерідко
припускалися ризикованих операцій і цим призводили часом товариства, що
блискуче розвивалися, до банкрутства. Існування подібних закладів, які виникли
цілком самостійно у середовищі єврейського населення, доводить, що у ньому
назріла потреба у продуктивному кредиті, і що воно підготовлено до керування
відповідними закладами.
З другої половини XIX ст. на території сучасної України почали діяти кредитні
кооперативи трьох видів - кредитні, ощадно-позичкові та товариства взаємного
кредиту. Кожен з них мав свої особливості. Перш за все це стосується формування
„основного” капіталу. У зв'язку з цим слід згадати, ст. 26 зразкового статуту
ощадно-позичкового товариства (1905 р.), в якій зазначалося: "Товариство має
основний капітал, який утворюється із всіх паїв і пайових внесків, із сум
пожертвуваних чи наданих товариству з цією метою у борг, а також відрахованих
ним із своїх прибутків" [54, c. 264].
Щодо кредитних товариств, зауважимо, що через відсутність у них вищезгаданого
пайового фонду, зовнішні кредити при формуванні основного капіталу відігравали
«особливо важливу роль» [55, c. 3]. При цьому для більшості кредитних товариств
вони становили не менше 25 відсотків, тоді як у ощадно-позичкових – близько 7 %
[56, c.10].
Стосовно товариств взаємного кредиту слід зауважити, що їх власний капітал
утворювався із вступних внесків членів (у розмірі 1/10 суми дозволеного
статутом товариства взаємного кредиту). Вступний внесок, як правило досягав
кількох сотень рублів; таким чином вступити до такого товариства могли лише
забезпечені верстви населення, або кредитні чи інші кооперативи [57, с. 161].
При цьому, слід зауважити, що діяльність товариств взаємного кредиту
залишається зовсім не висвітленою у сучасній економічній літературі. Чи не
єдиною є згадка про перше в Україні товариство, засноване у 1862 р. ремісниками
Одеси [58, c. 12].
Спробуємо з'ясувати обставини за яких було організоване назване товариство та
проаналізуємо зміст основних етапів розвитку його діяльності. Як зазначалося
вище, у 1862 г. почалася підготовча робота щодо його заснування. Проте
ініціаторами створення товариства були
- Київ+380960830922