РОЗДІЛ 2
Компетенція Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень Європейського
Союзу
2.1. Правотворча функція Європейського Парламенту
У міжнародному публічному праві термін “компетенція” застосовується у двох
випадках: у першому випадку ідеться про компетенцію органів державної влади та
місцевого самоврядування на підставі наявних у них повноважень для вчинення
певних дій на міжнародній арені, наприклад, укладення міжнародних договорів
міжвідомчого характеру. У другому випадку ідеться про компетенцію міжнародних
організацій - вторинних суб’єктів міжнародного права, створених на основі
міжнародних договорів між державами. Традиційно у національному праві під
компетенцією розуміють сферу проблем, коло питань, які повинен вирішувати
державний орган, та повноваження, надані державному органу для виконання
покладених на нього завдань. На нашу думку, можна виокремити два підходи до
розуміння компетенції: нормативний та функціональний. При нормативному підході
до розуміння компетенції її визначають як сукупність прав та обов’язків або як
відповідний обсяг публічних прав [109, с. 321]. При функціональному підході під
компетенцією розуміють сферу питань, яка належить до відання відповідного
державного органу. У першому випадку мова іде про повноваження, які має той чи
інший орган державної влади стосовно конкретного предмета регулювання, а у
другому випадку – про функції цього органу в сфері управління, тобто основні
напрями його діяльності. Даючи визначення компетенції як відповідного обсягу
публічних прав, переданих уповноваженим суб’єктам, Ю.А.Тихомиров виділяє чотири
аспекти цього поняття: нормативно визначені цілі, наявність юридично окресленої
сфери та об’єктів діяльності, наявність владних повноважень та особливий аспект
– відповідальність за її реалізацію.
Якщо держави мають необмежене право на участь у міжнародній правотворчості, то
міжнародні організації в особі своїх органів беруть участь у міжнародній
правотворчості в рамках компетенції (тобто кола повноважень), що передбачена на
основі угод про їх створення. У праві міжнародних організацій можна виділити
два способи закріплення компетенції в установчих договорах: передбачені
установчими договорами повноваження, та не передбачені прямо в установчих
договорах повноваження, наявність яких вкрай необхідна для реалізації
міжнародною міжурядовою організацією її цілей. Це концепція домислювана
компетенція та концепція, яка базуються на дотриманні принципу функціональної
необхідності [66, с. 55]. Вважаючи на сучасному етапі Європейське
Співтовариство міжнародною організацією з наднаціональним характером та
Європейський Союз - утворенням sui generis, яке поєднує у собі ознаки як
державного утворення, так і міжнародної організації, то можна припускати
застосування подібного механізму формування їх компетенції. Беручи за основу
нормативне розуміння, компетенцію Європейського Парламенту можна визначити як
сукупність повноважень на вчинення відповідних дій.
Парламент характеризується зовнішніми проявами своєї сутності у безпосередній
діяльності, що зумовлено як різноманітністю питань, що вирішує парламент у всіх
сферах життєдіяльності суспільства, так і різноманітністю повноважень, які має
парламент для вирішення цих питань, а також форм, методів та засобів здійснення
парламентської діяльності. Аналіз функцій Європейського Парламенту сприятиме
визначенню правової природи цього органу ЄС, розкриватиме обсяг, характер і
зміст його діяльності. Визначення поняття функцій дає можливість зрозуміти
конституційно-правову природу Парламенту, виділити його компетенції в процесі
прийняття рішень ЄС. Виходячи з того, що орган ЄС – це окрема організована
частина інституційного механізму, наділена владними повноваженнями, певною
компетенцією та необхідними засобами для здійснення завдань, можна зробити
висновки, що орган ЄС виконує функції відповідно до місця у механізмі
Співтовариств та Союзу, у межах його компетенції.
Питання про теорію функцій парламенту є одним з найважливіших проблем теорії
парламентаризму. Це зумовлено низкою чинників і насамперед тим, що взагалі
будь-які досягнення в теорії і практиці демократії та парламентаризму
проявляються, зрештою, у функціях парламентів, тобто в їх діяльності, а також
істотною зміною ролі сучасних парламентів у багатьох країнах у зв’язку зі
зміною їх функцій. В.Н. Денисов зазначає, що термін “функція” застосовується в
теорії держави для характеристики: 1) змісту багатоманітної діяльності держави;
2) правової форми діяльності органів держави; 3) повноважень (компетенції)
окремих органів держави [185, с. 9-10]. Функції ж окремого органу держави
говорять про соціальне призначення цього конкретного органу як особливої
частини механізму держави й знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції
державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов’язках. Функції
державних органів зумовлені чітко визначеним на законодавчому рівні місцем
кожного з них у механізмі держави. Місце державного органу у механізмі держави
зумовлено метою створення відповідного органу та компетенцією останнього. Тому
деякі автори вважають, що функції державних органів – це конкретні цілі та
повноваження (компетенція) [118, с. 109]. Для більш точного з’ясування такої
точки зору пропонуємо розглянути поняття “компетенція державного органу”. Так,
Ю.А. Тихомиров у своїй науковій праці про компетенцію представницьких органів
влади зазначає, що “…та чи інша функція Ради покликана виражати той чи інший
основний напрям їх діяльності. Відповідно до функцій реґламентується
компетенція представницьких органів різнома
- Київ+380960830922