РОЗДІЛ 2.
СТРУКТУРА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Огляд сучасної наукової літератури, присвяченій проблемі дослідження феномену
соціальної держави, дає нам підстави стверджувати, що проблемі визначення
структури соціальної держави приділено недостатню увагу. На наш погляд це
суттєвий недолік, оскільки поряд із визначенням змісту, функцій, принципів
висвітлення структури соціальної держави може надати дослідженню цілісного,
системного характеру. Ми вважаємо, що аналіз окремих аспектів соціальної
держави буде недоречним без визначення причиново-наслідкового зв’язку їх
формування та системної взаємодії в межах компонентів структури соціальної
держави.
Ми вважаємо, що поняття „соціальної держави” жодним чином не можна обмежити
лише розумінням її як держави, уряд якої здійснює соціально орієнтовано
політику. Феномен „соціальної держави” – комплексне явище, до якого залучені
всі сфери життя суспільства. Тому розглядати структуру соціальної держави
потрібно з погляду її місця та ролі в житті суспільства. Водночас суспільне
життя можна репрезентувати за допомогою таких систем, як духовна (чи
культурна), політична, соціальна, економічна. Відповідно до цього і структура
соціальної держави буде такою, що відповідає вимогам усіх сфер суспільного
життя. Отже, системний підхід дає нам змогу визначитися зі структурою
соціальної держави.
За аналогією до сфер суспільного життя, ми пропонуємо розглядати структуру
соціальної держави, що складається з компонентів: соціальної етики (як
механізму досягнення суспільної злагоди, що ґрунтується на високоморальних
цінностях та нормах), соціальної демократії (передбачає розвинене громадянське
суспільство, яке перебирає на себе частину соціальної функції держави),
солідарної ринкової економіки (сприяє формуванню добробуту суспільства через
масове залучення до економічної діяльності).
2.1. Соціальна етика як духовна основа соціальної держави
Автор переконаний, що ключем до розуміння феномену існування соціальних держав
є соціальна етика. Ж. Рюс у творі „Поступ сучасних ідей” зазначає, що „ще вчора
нехтувана, сьогодні етика перебуває в центрі досліджень та розвідок” [131, с.
528]. На нашу думку, це не останньою чергою пояснюється тим, що саме соціальна
етика закладена в основу формування соціальних держав Заходу. Отже, виникає
об’єктивна потреба в її дослідженні, щоб виробити практичі рекомендації для
країн, які використовують у своєму розвиткові досвід країн загального
добробуту.
Згідно з Велиим енциклопедичним словником, етика – це філософська дисципліна,
що вивчає мораль [11, с. 708]. Отже, етика – наука, що досліджує моральні
засади, актуальну в певному суспільстві систему цінностей. Центральною
проблемою, що її вивчає етика, є проблема добра і зла. Вперше термін „етика”
використав Аристотель. Можна говорити про велику кількість галузей або аспектів
загальної етики. Автономна етика І. Канта заснована на внутрішніх самоочевидних
моральних принципах і протиставляється етиці гетерономній, що виходить з певних
зовнішніх щодо моральнісності умов, інтересів та цілей. М. Шелер та Н. Гартман
на противагу кантівській етиці обов’язку розробили матеріальну етику цінностей.
Отже, якщо в І. Канта етика відповідальності, то у М. Шелера етика переконання
та етика успіху. Політична етика досліджує моральні засади політики та влади.
Етичний аргумент – один із найпереконливіших у процедурі легітимації політики
або влади. Звичайно, він апелює й до тієї чи іншої потреби.
Нормативна етика, що визначає межі належної поведінки, утверджує політичні
цінності (свободи, права, рівності). У цьому контексті можна говорити про
індивідуальні й колективні (масові, групові, класові) вияви етики, тобто
залежно від носія – етика індивідуалізму, альтруїстська, „протестантська
етика”. Можна говорити про етику стабільності, яку може замінити етика
оновлення, а та, своєю чергою, – етикою виживання, як це сталося в нашій країні
на початку 90-х рр. Отже, ці та подібні до них види етики формуються відповідно
до змістовної основи політики, що орієнтована на вирішення певних суспільних
завдань.
Та, на нашу думку, треба розрізняти етику і мораль. Якщо мораль зорієнтована на
абсолютні принципи моральнісності, що прийняті тією або іншою культурою, то
етика – це передусім система норм у конкретній галузі суспільного життя, яка
базується на цінностях конкретного суспільства і може бути або моральною, або
ні. Не можуть не оцінюватись, нехай навіть ретроспективно, результати
використання конкретної етики (методів, засобів, якими вона послуговується).
Моральніснісна оцінка тієї чи іншої етичної формули може бути і позитивною і
негативною. Хоча, в принципі, завжди мають на увазі, і здебільшого так і є, що
етична поведінка є моральною поведінкою, і етика тяжіє до моралі.
Тож, ми вважаємо, що етика конкретної сфери життя є системою норм, які
закріплені в цій сфері, і з розвитком суспільства мають тенденцію до змін.
Опираючись на це, можна задатися питанням, що ж таке є соціальна етика?
На нашу думку, соціальна етика – це система соціальних норм, що існують в
суспільстві й вироблені ним для оптимального співжиття різноманітних соціальних
груп, класів, прошарків, соціально-демографічних, соціально-професійних груп,
соціальних спільностей (сім’ї, народи, населення міста, регіону і т. п.) і
ґрунтується на системі цінностей конкретного суспільства.
Соціальні норми є засобом соціальної регуляції певних типів поведінки індивідів
та груп, і часто самі визначають умови належності людей до тієї чи іншої групи.
А. Колодій визначає соціальні норми як загальноприйняті правила поведінки, за
якими неодмінно стоїть санкція: нагорода чи пок
- Київ+380960830922