РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ ДОСЯГНЕННЯ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ЖІНОК НА СТАДІЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ
ВІДНОСИН
2.1. Проблема криміногенності місць позбавлення волі для жінок у контексті
виправної функції покарання
Реформування кримінально-виконавчої системи передбачає вирішення комплексу
завдань, одним з яких є ефективне застосування засобів виправлення засуджених.
Виправний вплив повинен здійснюватись з урахуванням типів особистості,
психологічних та індивідуальних особливостей, ступеня педагогічної занедбаності
жінки. Виконання /відбування покарання охоплює багато аспектні взаємовідносини
держави (від імені якої виступає КВС) та засудженої особи, однак основним є
досягнення єдиної мети суб’єктів даних відносин - виправлення засуджених.
Думка про те, що ув’язнення, яке набуло свого поширеного формату вже дуже
давно, залишається відносно стабільним у своїх карально-деструктивних якостях,
висловлювалась вже понад століття тому, зокрема, у бутність перших міжнародних
пенітенціарних конгресів [172, с. 9]. Перед органами, що виконують покарання,
стоїть завдання суттєво понизити або повністю викорінити суспільну
небезпечність діянь особи. Але негативні наслідки застосування позбавлення волі
настільки великі, що в декілька разів перевищують вплив караючих та виправних
елементів. Це впливає на поведінку і стан засуджених, руйнує їх власну
гідність. В кожному покаранні міститься кара. Саме вона привносить у життя
особи фізичні та моральні страждання: відсутність всілякої можливості робити
або отримувати добро своїм близьким, обмеженість пересування, вибору професії,
незадоволення всіх фізіологічних інстинктів, необхідність спілкування виключно
з подібними собі засудженими і т. ін.
Питання, пов’язані із нівеляцією криміногенного впливу на засуджених місць
відбування покарання у виді позбавлення волі, і понині відзначаються
надзвичайною актуальністю. У кримінологічній, кримінально-правовій та
літературі з кримінально-виконавчого права, як уявляється, не приділялось
належної уваги багатьом факторам криміналізації системи виконання покарань у
виді позбавлення волі. Глибина означеної проблеми, як вбачається, залягає у
концептуальних засадах традиційної кримінально-правової системи у широкому
сенсі, що включає не лише кримінальне право у всіх його іпостасях, але й
кримінологічну думку і, особливо, кримінально-виконавче право.
Дослідження означеної проблеми широко розглядалися у юридичній та
кримінологічній літературі. Зокрема, воно знайшло свій розвиток у роботах таких
вітчизняних і зарубіжних вчених: Ю. Антоняна, З. Астемирова,
М. Бажанова, Н. Бєляєва, М. Гернета, С. Дементьєва, Т. Денисової,
А. Зубкова, І. Карпеця, С. Мілюкова, А. Михліна, П. Мелентьєва,
В. Меркулової, О. Наташева, Й. Ноя, С. Познишева, Г. Радова, О. Старкова,
М. Стручкова, Ю. Ткачевського, В. Трубнікова, І. Упорова, І. Шмарова, Г.
Хохрякова та інших.
Знаходження в місцях позбавлення волі розриває зв’язки людини з суспільством та
прийнятими в ньому нормами поведінки. Ті, хто до засудження мав дім і родину,
можуть їх втратити, а також втратити і роботу, бо роботодавець може відмовитися
взяти їх на попереднє місце. Кожний залишає місце позбавлення волі з тавром
тюремного минулого. Як свідчить статистика, за грати часто потрапляє той, хто
вже побував там. Отже, факт засудження не зупиняє людину від вчинення тих дій,
через які вона вже відбувала термін покарання. Позбавлення волі можна було б
виправдати з точки зору його стримуючого ефекту, але не для тих, хто вже відбув
покарання, а відносно решти суспільства, але на практиці немає ніяких
підтверджень обґрунтованості такого висновку. Дослідження свідчать, що
суворість покарання може мати стримуючий ефект, але лише на найнижчому рівні
шкали покарань.
Багато злочинів вчинюються жінками за обставин, коли емоції, вплив наркотиків
або алкоголю беруть гору над будь-якими розумними доводами. Більшість людей
стримує від вчинення злочину не страх перед покаранням, а самоконтроль,
сумління [19, с. 5; 32, с. 24], чому жінки повинні навчитися в УВП.
Засуджені жінки, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, перебувають у
несприятливих для їхньої позитивної реабілітації умовах. Так, Правилами
внутрішнього розпорядку установ виконання покарань визначені основні права та
обов’язки засуджених, порядок їх життєдіяльності та певні обмеження. З
урахуванням співвідношення чисельності чоловіків та жінок, Правила, в
основному, розраховані на чоловічу стать. Вони привчають засуджених виконувати
загальноприйнятні правила поведінки, але жінки з перших днів перебування в
установах намагаються протистояти цим вимогам через їх „чоловікоподібність”.
Особливо пригнічує жінок носіння одинакового одягу встановленого зразку,
пересування строєм, ізольованість від суспільства, примусовий спосіб життя,
обмеження в реалізації потреб особистості тощо. У зв’язку з цим, у жінок
виникають серйозні проблеми, вони стають більш агресивними, нервовими,
порушують встановлений розпорядок дня. В процесі відбування покарання наступає
покірність і засуджена „вживається” в той внутрішній світ, який її оточує. Вона
втрачає навички колишньої професії, турботу за своїх близьких,
соціально-корисні зв’язки, починає боятися змін у своєму житті і взагалі,
виходу на волю. З кожним роком такий страх стає все сильнішим, що перешкоджає
успішному вирішенню життєво-важливих питань, пов’язаних із трудовим, побутовим
влаштуванням, матеріальним забезпеченням на першому етапі перебування на волі.
Вказані проблеми при реабілітації звільнених до умов на волі обтяжуються і
негативним ставленням до них оточуючого соціального середовища
- Київ+380960830922