РОЗДІЛ 2.
СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
2.1. Державне управління як об’єкт адміністративно-правового захисту
Конституція України визначила новий етап сучасного українського
державотворення. Він повинен здійснюватися на засадах демократизму, гуманізму і
законності. Формування держави нового типу вимагає реформування системи
державного управління, що визначило пріоритетність проведення адміністративної
реформи. Саме це зумовило необхідність більш глибокого дослідження сутності
державного управління та окремих факторів, які впливають на його здійснення.
Прийняття 28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України
Конституції України стало початком якісно нового етапу в розвитку суспільства і
держави, правової системи України. Конституція відобразила найсуттєвіші
соціальні перетворення в усіх сферах суспільного життя, у тому числі й у
державно-правовій, вона запроектувала і визначила основні стратегічні напрями
щодо подальшого реформування правової системи в Україні. Цей найважливіший
державний документ закріпив всі основні принципи, що створюють ідеологічний
фундамент правової реформи. Це принципи верховенства права, рівності всіх перед
законом, законності, пріоритету закону в правовому регулюванні компетенції і
порядку діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, судового
захисту прав і свобод людини, незалежності суду у здійсненні своїх функцій.
Проте в Конституції закріплені лише загальні принципи. Своєрідним продовженням
конституційно-правових норм є адміністративно-правове регулювання, яке багато в
чому конкретизує дію конституційно-правових норм.
Доктор юридичних наук В. Авер’янов у роботі «Адміністративне право:
доктринальні аспекти реформування» зазначив, що адміністративне право є
класичним зразком галузі публічного права. Як і конституційне право, право
адміністративне опосередковує функції публічної влади в державі [2]. Отже,
існування адміністративного права – це необхідна умова і засіб реалізації норм
Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади – сфері
виконання законів та інших правових актів держави.
Проте, на сучасному етапі становлення державності в Україні, ми можемо
спостерігати недосконалість, навіть, повну деструктуризацію органів виконавчої
влади. Зокрема, найвищі органи виконавчої влади – Кабінет Міністрів України та
міністерства і відомства не відповідають вимогам сучасного державного
управління та не можуть ефективно виконувати покладені на них обов’язки по
забезпеченню засад законності та демократичності закріплених в Конституції,
також забезпечити конституційні права громадян при реалізації
адміністративно-правових відносин.
Це показує проблеми, які існують на сьогоднішній день в адміністративному праві
та підводить до необхідності проведення в Україні адміністративної реформи.
Реформування адміністративного права – це об’єктивна необхідність, а не сліпе
наслідування західної системи права. Проведення реформ зумовлюється зміною
об’єму та суті предмету і методу певної галузі права. Такі процеси ми можемо
спостерігати не лише в нашій країні, а в зарубіжних. Зокрема, адміністративна
галузь італійського права зазнала суттєвих змін об’єму та предмету правового
регулювання, особливо після прийняття Конституції 1947 року. Це по’язано з
розширенням втручання держави в сферу економіки та надання послуг, розвитком
програмування та європейської інтеграції. До того ж в країні була здійснена
адміністративно-територіальна реформа, яка призвела до створення двадцяти
областей, наділених широкою автономією. В ході реформи певний перелік
адміністративних повноважень був переданий областям, провінціям та комунам –
територіальним суб’єктам публічного права, які наділені самостійністю. Всі ці
зміни призвели, з одного боку, до утворення в рамках адміністративного права
нових підгалузей (реґіональне право, урбаністика та інші), а, з другого боку –
до виділення норм, які пов’язані з діяльністю суб’єктів публічного права в
економічній сфері, в спеціальну галузь публічного права економіки [127].
Адміністративно-правова реформа є частиною правової реформи, а також зумовлена
адміністративною реформою, що проводиться в Україні. Зокрема, двома напрямками,
за якими має реалізовуватись адміністративна реформа [97]:
створення нової правової бази, що реґламентуватиме державне управління в
Україні;
наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування
механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Із вищевикладеного не можна однозначно визначити, що повинно передувати
адміністративна реформа чи адміністративно правова реформа? Відповідь на це
запитання не може бути однозначною, тому що давши відповідь на це запитання ми
дамо відповідь на основне питання філософії: «що первинно – дух чи матерія?» На
нашу думку в даному випадку необхідно проводити адміністративну та
адміністративно-правову реформи паралельно. Але спершу їх необхідно
обґрунтувати теоретично і визначити основні напрямки та етапи їх проведення.
Адміністративна реформа повинна базуватися на певних теоретичних засадах. Є.
Курінний розуміє під адміністративною реформою «комплекс організаційно-правових
заходів, спрямованих на трансформацію діючої системи і структури органів
державного управління задля їх ефективнішого функціонування, вчасного та
повного виконання покладених на них завдань [181]». Тому це зумовлює розробку
теоретичних засад проведення адміністративної реформи, вивчення досвіду
зарубіжних держав та усвідомлення кола суспільних відносин, що регулюються
а
- Київ+380960830922