Розділ 2.
Методологія та категорійно-понятійний ряд теорії управління
2.1. Методологія теорії управління
Методом правової науки є система методів пізнання, які використовуються в
конкретних юридичних науках та складають їх методологічну основу [194] [250)
[194] Сырых В.М. Метод правовой науки. - М.: Юридическая литература, 1980. –
С.10.]
), тобто, становлять методологію конкретної юридичної науки. Предмет та зміст
теорії управління нерозривно пов'язані з методом її пізнання. Якщо об’єкт
наукового дослдіження – це частина об'єктивної дійсності, а предмет – це
особливі сторони і аспекти об'єкта, виділені дослідником, то метод визначає, за
допомогою яких прийомів та засобів слід вивчати об’єкт для того, щоб виділити
його специфічні сторони і аспекти. Таким чином, особливості методології теорії
управління зумовлені специфікою тієї частини правової дійсності, яка складає її
об’єкт. Виходячи з того, що об’єктом теорії управління є регулятивна функція
права, нам необхідно визначити, які прийоми та засоби дослідження дозволяють
найбільш повно розкрити її управлінський аспект - управлінську підфункцію
права.
Предмет теорії управління хоча і являє собою певну окрему сторону правової
дійсності, не може бути з’ясований в повній мірі лише за допомогою одного
методу. Сутність управлінської підфункції права можна розкрити лише при
застосуванні комплексу (системи) методів. Якщо дотримуватись запропонованої
нами точки зору на теорію управління як самостійний напрямок теорії держави і
права, то і комплекс її методів включатиме в себе всі методи, властиві
методології теорії держави і права. Однак, специфіка об’єкта та предмета
дослідження теорії управління дозволяє припускати, наявність певних
особливостей методології теорії управління в порявнянні з методологією теорії
держави і права. Отже, які методи юридичної науки допоможуть найбільш повно
розкрити сутність управлінської підфункції права? При визначенні таких методів
філософія вчить виходити з сутності та специфіки явища, яке вивчається. В
даному випадку вивчається регулятивна функція права з метою виявлення її
управлінського аспекту. При визначенні методів вивчення регулятивної функції
права слід виходити із таких її сутнісних властивостей, як поєднання статичних
та динамічних рис, що проявляються в процесі реалізації конкретних
управлінських функцій. Це характеризує специфіку предмета теорії управління -
управлінської підфункції права як елемента регулятивної функції, а також
визначає основні методологічні орієнтири дослідження: 1) управлінський аспект
дії права; 2) статичні властивості реалізації управлінської функції; 3)
динамічні властивості реалізації управлінської функції. Основними методами, які
найбільш повно можуть розкрити зазначені аспекти досліджуваного правового
явища, на нашу думку, є системний, догматичний (спеціально-юридичний) та
соціологічний методи. Дані методи становлять ядро методології теорії
управління. Вони використовуються в комплексі, оскільки кожен з них розкриває
лише один із зазначених аспектів управлінської підфункції права: системний
метод – управлінський аспект дії права, догматичний – статичні властивості
управлінської підяфункції права, соціологічний – її динамічні властивості. Слід
зазначити, що теорія управління не обмежується зазначеними методами та
використовує ряд інших методів юридичної науки, які дозволяють розкрити
специфіку її предмета (наприклад, такі методи, як порівняльно-правовий,
історико-правовий, кібернетичний).
Природньо постає питання: чи використовує теорія управління певний специфічний,
„базовий метод”, який притаманний виключно її методології та які інші науки не
використовують? На нашу думку, такого „окремого” методу у теорії управління не
існує, а його функцію виконує комплекс методів (системного, догматичного та
соціологічного), зазначений вище [251) Постановка питання про наявність у
кожної науки окремого, відмінного від інших наук методу наявність якого давала
би можливість, зокрема, відокремити теорію управління від теорії держави і
права в якості її самостійного напрямку, не завжди виправдана. Насправді
юридичних наук, які оформились як самостійні галузі юридичного знання завдяки
наявності в них специфічних базових методів дослідження не так багато (юридична
соціологія, порівняльне правознавство, історія держави і права). Наприклад, чим
суттєво відрізняються „базові методи” наук кримінального, цивільного та
адміністративного права? Ці науки використовують майже однакову сукупність
(комплекс) методів юридичних наук. Відмінність методології цих наук становить
не те, який метод використовується в якості базового, а який об’єкт цими
методами вивчається. Отже, специфіку методології конкретної науки чи її
окремого напрямку (яким є теорія управління) визначають, насамперед,
особливості досліджуваного об’єкта, а не те, який у науки „базовий” метод. ]).
Однак використання в якості базового методу конкретної науки комплексу різних
методів вимагає наявності „певного концептуально-змістовного ядра,
філософсько-світоглядного стрижня”[390] [252) [390] Рабінович П. Проблеми
трансформації методології вітчизняного парвознавства: досягнення, втрати,
перспективи // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - №4 (31). –
С.9.]), відсутність якого перетворить інтеграцію методів в їх еклектизацію,
тобто механічне, довільне перемішування декількох теорій, концепцій та
поглядів. Розшукавши, виділивши це „ядро”, ми дістаємо можливість аналізувати
фундамент, базис, основу інтегрування, з’ясувати його принципи і механізми, а
відтак і його о
- Київ+380960830922