розділ 2.2 даного
дослідження). Розмір фінансового забезпечення відповідальності визначається
виходячи з розміру максимальної шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок
аварії. По-друге, відшкодування шкоди у міжнародно-правовому контексті за
шкоду, заподіяну транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх
видаленням. По-третє, в інших випадках заподіювач шкоди відшкодовує її у
загальному порядку у повному обсязі із власних коштів, включаючи добровільне
страхування.
У свою чергу, за чинним ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної
небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право
власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє об'єктом,
використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає
за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок
непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 1187 ЦК України). Питання
визначення відповідальної особи за шкоду у цій сфері, в окремих випадках, є
проблематичним. Так, на думку Новікової Є.В. [411, c. 5], відшкодовувати шкоду,
спричинену функціонуванням джерела підвищеної небезпеки, повинні ті особи, які
були володільцями такого джерела на час завдання шкоди. Тобто, в разі
виникнення шкоди, обумовленої діяльністю попередніх власників, чинні не повинен
нести відповідальність по таким зобов'язанням. Однак, на нашу думку, зміна
власника, якщо вона не спричинила ліквідацію юридичної особи, не може припиняти
таких зобов'язань. Звернемо увагу на те, що під час зміни власника на умовах
приватизації, до договору купівлі-продажу об'єкта приватизації також
включаються відомості про розподіл відповідальності за шкоду, завдану
навколишньому природному середовищу внаслідок господарської діяльності
підприємства до проведення його приватизації [49]. Крім того, за умови
проведення процедури банкрутства особливо небезпечного підприємства, воно
повинно відшкодувати витрати на заходи запобігання заподіянню можливої шкоди
життю та здоров'я громадян, майна, спорудам, навколишньому природному
середовищу, в тому числі й захоронення токсичних відходів; безпечної
експлуатації об'єктів поводження з ними [72; 105]. Крім того, нова юридична
особа буде правонаступником, що включає в себе дотримання зобов'язань. Але, тут
може мати місце дольова відповідальність попередніх власників поряд із
нинішніми, наприклад, в разі заподіяння шкоди старими відвалами відходів такого
об'єкта.
Так, майнова відповідальність у вигляді належної оперативної компенсації за
шкоду, заподіяну правомірними діями під час транскордонного перевезення
відходів та їх видалення, визначається Протоколом про відповідальність за
шкоду, заподіяну в результаті таких дій [238]. Особа, яка надає повідомлення
проз здійснення перевезення небезпечних відходів (ст. 6 Базельської конвенції),
несе відповідальність за шкоду до того моменту, коли особа, яка відповідає за
видалення, не починає володіти небезпечними відходами. При чому, шкодою
визнається смерть; утрата чи пошкодження майна; неотриманні доходи; витрати на
відновлення навколишнього природного середовища. Відшкодування шкоди
здійснюється в судовому порядку.
Стосовно порядку відшкодування шкоди, у літературі вказується, що існує кілька
моделей відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення екологічного
законодавства, зокрема, в судовому порядку, в адміністративному, шляхом
укладання договору страхування [424, c. 15]. Однак, згідно ст. 69 Закону
України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачається
відшкодування збитків за рахунок страхового покриття особою, що заподіяла такі
збитки, яка у свою чергу може відшкодувати їх добровільно або за рішенням
суду.
Загальний порядок компенсації шкоди передбачає судовий порядок розгляду, при
цьому позивачами можуть бути як особи, яким безпосередньо завдано збитків
унаслідок незаконних дій у цій сфері, так і держава, тому що значна кількість
природних об'єктів перебуває у державній власності. В особі держави по справах
щодо відшкодування виступають органи прокуратури, органи Державної екологічної
інспекції України, Державної санітарно-епідеміологічної інспекції України тощо.
У 2005 р. до судів органами прокуратури подано 107 позовів про відшкодування
шкоди у сфері поводження з небезпечними відходами на загальну суму близько 3
млн. грн. [534]. Однак, за рішеннями судів суми відшкодування є значно меншими,
ніж фактично заподіяні обсяги шкоди. Прокурорами Одеської, Сумської,
Херсонської, Чернігівської областей заявлено лише по 1-2 позови вказаної
категорії справ на незначні суми. А прокурорами Закарпатської,
івано-Франківської областей не заявлено жодного позову. У свою чергу,
прокуратурою Луганської області у 2005 р. заявлено три позовні заяви, із них
двa про стягнення збитків за забруднення земельних ділянок унаслідок порушення
вимог поводження з небезпечними відходами на суми 2,3 тис. грн. і 274 грн.
[539].
Вирішення питання про вибір способу відшкодування шкоди покладається на суд,
при цьому, екологічне законодавство не передбачає переваги реального
відшкодування шкоди, тобто відтворення порушених природних об'єктів у натурі,
що, на нашу думку, знижує значення цього інституту для підтримання та
зберігання сприятливого довкілля. В таких випадках найчастіше застосовується
грошова компенсація за шкоду, заподіяну порушенням вимог екологічної безпеки
під час поводження з небезпечними відходами. Однак, обчислення збитків,
завдани
- Київ+380960830922