РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ КЛИМЕНТА СМОЛЯТИЧА
КРІЗЬ ПРИЗМУ ДІАЛОГО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ
В СУЧАСНІЙ
ОСВІТІ............................................................................................90
2.1. Філософія педагогіки Климента Смолятича
як прообраз філософії
освіти....................................................................................94
2.2. Гуманістичні цілепокладання педагогіки
Климента Смолятича і діалогічність у духовній культурі
сучасного
вчителя...................................................................................................112
2.3 Історіософські та суспільно-політичні аспекти педагогічної творчості
Климента Смолятича у світлі полікультурного
виховання.................................132
2.4. Єдність навчання, виховання і розвитку особистості
в освітній практиці Климента
Смолятича.............................................................148
Висновки до
розділу................................................................................................167
ВИСНОВКИ............................................................................................................169СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ...........................................................175
ДОДАТКИ...............................................................................................................202
ВСТУП
Актуальність теми. Необхідність проведення дисертаційного дослідження з обраної
теми визначається кількома взаємопов’язаними причинами. По-перше, це суспільна
значущість здійснення гуманітарних, зокрема історико-педагогічних, досліджень
взаємодії та взаємозбагачення різних культурно-освітніх традицій. Розвиток
культури в Україні відбувається в умовах поступового переходу нашої держави до
інформаційної цивілізації, яка характеризується зростанням впливу міжкультурних
відносин на перебіг соціально-економічних, політичних та освітніх процесів. У
ХХІ ст. діалог культур перетворюється у суттєвий чинник суспільного розвитку і
провідну установку постмодерної картини світу. Сучасні соціокультурні
трансформації, до яких починає адаптуватися вітчизняне суспільство, виявляються
в посиленні інтеграційних тенденцій у науці, мистецтві, філософії, релігії; в
активізації контактів між різними формами духовного життя. У контексті діалогу
культур здійснюється інтеграція національної освіти в Болонський процес, що
актуалізує проблему осмислення самобутніх педагогічних цінностей українського
народу у світлі їх співробітництва з європейською та світовою гуманістичною
традицією. Зазначене обумовлює парадигмальні зміни в усіх галузях педагогічного
знання, в тому числі в історії педагогіки, яка переорієнтовується на нові
концептуальні засади розгляду витоків, становлення та розвитку національної
педагогічної думки у полікультурному світоглядному просторі доби.
По-друге, це практична значущість, пов’язана із процесами реформування сучасної
системи освіти в державі, які обумовлюють необхідність вивчення стародавніх
традицій української педагогіки (до ХІХ ст.) як історичної основи національного
виховного досвіду. У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ
століття”), Законі України “Про освіту”, Національній доктрині розвитку освіти
України у ХХІ столітті зазначається, що система освіти повинна орієнтуватися на
пріоритет загальнолюдських моральних цінностей та виховувати особистість з
демократичним світоглядом, здатну до засвоєння досягнень вітчизняної та
зарубіжної культури. Відповідно, у навчально-виховному процесі дедалі
інтенсивніше впроваджуються різноманітні гуманістично орієнтовані освітні
технології на зразок діалого-культурологічного підходу в освіті, що визначають
важливість здійснення досліджень взаємодії культур у вітчизняному
історико-педагогічному контексті. Конкретним виявом цієї взаємодії є діалог
культур в освіті і педагогічній думці Княжої доби, під впливом якого складалися
погляди видатного давньоруського мислителя, письменника, політичного і
культурного діяча ХІІ ст., другого (після Іларіона) митрополита-русича Климента
Смолятича (рік народження невідомий – помер після 1164 р.). У його педагогічній
спадщині присутні антична, християнська середньовічна (візантійська,
болгарська, західноєвропейська), а також іудейська, далекосхідна (індійська) й
місцева традиції.
Викладене вище підводить нас до третього чинника, що визначає актуальність
теми: це її науково-теоретична значущість. Остання випливає із загальної
проблеми складності реконструкції педагогічної системи Київської Русі та інших
ранніх етапів розвитку української школи і педагогічної думки. При цьому
правомірність застосування терміну “педагогічна система” стосовно означеної
доби, включаючи погляди Климента Смолятича, незважаючи на відсутність у них, як
і у поглядів багатьох інших давньоруських книжників, теоретичної зрілості і
структурної завершеності, спирається на сучасне наукове розуміння будь-якого
об’єкта мислення як системи [1, с. 584], що виявляється не стільки у
категоріальній “оснащеності” уявлень, скільки у їх смисловій
взаємопов’язаності, цілісності, єдності. Прикметник же “педагогічний” в даному
контексті не має вузько спеціалізованого значення (як-от “педагогічна система”
Р.Штайнера чи К.Д.Ушинського), але опосередковане вказує на місце педагогіки в
системі поглядів Климента: надалі ми збираємося доводити, що суто педагогічні
ідеї складали її прихований імпліцитний компонент і водночас набували ролі
керівного чиннику, надаючи усій системі відчутного педагогічного (повчального)
характеру.
- Київ+380960830922