РОЗДІЛ 2
ІДЕОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФСПІЛКОВИХ КОМІТЕТІВ У СФЕРІ МАТЕРІАЛЬНОГО
ВИРОБНИЦТВА
Організаційна будова та ідеологічна діяльність профспілок: проблема
взаємовпливів
Проблема ідеологічного впливу професійних спілок на багатомільйонні маси
спілчан об’єктивно вимагає з’ясування готовності організаційної будови цієї
масової організації до ідеологічної роботи. Науковий інтерес до цього питання
виглядає цілком закономірним на будь-якому з етапів тоталітарного розвою.
Однак, з нашої точки зору, найпривабливішим виступає період “відлиги”, коли
панівна система змушена була відмовлятись від закоренілої сталінської моделі
функціонування профспілок і налаштовувати їх на нові умови повоєнного світу,
при цьому зберігаючи ті ж самі важелі впливу на суспільство. Отже, поставлена
проблема обумовлює вивчення впливу організаційної будови радянських профспілок
на механізм забезпечення процесу ідеологізації трудящих у період “відлиги”.
З самого початку зазначимо, що в тоталітарній державі, як свого часу зауважував
М.Л. Головко, “громадські за походженням і призначенням інституції не лише
інтегруються в державний апарат, а й стають з часом невід’ємною його частиною,
навіть й вирішальними елементами” [82].
Найяскравішою ілюстрацією цього твердження постає функціонування професійних
спілок в Радянському Союзі, де Комуністична партія виступала єдиним органом
влади і абсолютним ідеологічним монополістом. У зв’язку з цим взаємозв’язок
організаційної будови профспілок з їх ідеологічною діяльністю нами виводиться з
керівної та спрямовуючої ролі КПРС, яка виголошувалась в її програмі спочатку
неофіційно, а з 1961 р. й офіційно: “Період розгорнутого будівництва комунізму
характеризується подальшим зростанням ролі і значення Комуністичної партії, як
керівної й направляючої сили радянського суспільства” [83].
Беззаперечно визнавалась керівна роль партії і професійними спілками, що
знайшло своє відображення у всіх трьох редакціях статутів громадської
організації, які були чинними впродовж періоду “відлиги”: “Професійні спілки
проводять усю свою роботу під керівництвом Комуністичної партії Радянського
Союзу – організуючої і спрямовуючої сили радянського суспільства” [84]. Далі в
своєму аналізі ми враховуємо той факт, що “відлига” була новим етапом у
розвитку радянської тоталітарної системи, яка розбудовувалась на переважанні не
силового, а ідеологічного впливу на суспільство. Останнє обумовлювало зміну
організаційних засад і “привідного пасу”. Концепція “привідного пасу”
обумовлювала й саму ідеологічну діяльність профспілок. Важко собі уявити, щоб
партія, маючи в своєму арсеналі такий “пас”, не використала можливість
скористатись ним.
Визнання професійних спілок “школою комунізму для найширших мас трудящих”
подавалося партійними ідеологами як об’єктивна історична закономірність, яка
випливала з особливостей будівництва комунізму. Вони вбачали ці особливості в
тому, що в результаті повної і остаточної перемоги соціалізму в країні змінився
не тільки економічний базис, а й соціальна структура суспільства, його
психологія, культура, взаємовідносини в ньому. Як наслідок цих змін ідеали
робітничого класу, його політика та ідеологія стали ідеалами, політикою та
ідеологією всього народу. Відповідно до цього змінився і характер Комуністичної
партії: з партії робітничого класу вона перетворилася на партію всього народу
[85]. Таким чином, лобіювання профспілками ідеологічної політики партії
отримало своє обґрунтування і сприймалося радянськими трудящими як невід’ємна
частина профспілкової роботи.
Отже, взаємозв’язок між організаційною та ідеологічною діяльністю масової
організації за логікою виглядає цілком закономірним. Можливо навіть, що
організаційна будова виявилась одним з тих провокативних чинників, які
обумовили цей непритаманний профспілкам вид діяльності. Зрозуміло, що
сформувалась названа залежність не в повоєнний і, навіть, не в передвоєнний
періоди. Очевидно, що витоки цього процесу лежать ще на початку ХХ ст. і
приховані в особливостях формування профспілкового руху ще в царській Росії.
Радянські дослідники, викладаючи історію взаємовідносин профспілок і
комуністичної партії в СРСР, одностайно наголошували на тому факті, що в Росії,
на відміну від Заходу, профспілки з’явилися пізніше, ніж Комуністична партія.
Головну причину активної участі профспілок в політичній боротьбі вони вбачали в
тому, що “профспілки Росії, як правило, створювались навколо комуністичної
партії і значною мірою як результат її ідейно-політичного та організаційного
впливу” [86].
Сучасний дослідник профспілкового руху в Україні М.П. Зима зауважує, що
викладена вище версія зародження профспілкового руху в СРСР була вигідна для
більшовиків, і тому вона стала офіційною концепцією вітчизняної історичної
науки. Не можемо не погодитись з думкою дослідника стосовно того, що питання
появи перших профспілок у нашій країні ретельно не досліджувалось і являє собою
нез’ясовану проблему. Наголошує науковець і на тій обставині, що профспілки
України розглядались тільки в контексті всеросійського професійного руху, що
призводило до замовчування або до перекручування провідної ролі українських
профспілок у вирішенні проблем того ж всеросійського профруху. М.П. Зима
пропонує визнати за родовід українських профспілок ті профспілки, що діяли в
умовах Української Народної Республіки, які вперше утворили своє об’єднання на
національному рівні [87].
Слід зауважити, що згадані версії мають право на існування, але беззаперечним
залишається той факт, що процес подальшої еволюції профспілкового руху в
радянській державі відбувавс
- Київ+380960830922