Р О З Д І Л 2
Організаційні та науково-методичні засади формування слов’янознавства (середина
30-х – перша половина 70-х рр. ХІХ ст.)
На початку ХІХ ст. політичні події у світі, зокрема війни з Туреччиною та
Францією, викликали в Російській імперії зростання зацікавленості до
зарубіжного слов’янського світу, розповсюдження та накопичення знань про нього.
До початку 30-х рр. ХІХ ст. у вітчизняній науці вже склалися певні традиції
наукового дослідження слов’янської проблематики, але кадрів
славістів-професіоналів ще не існувало. Значною мірою вирішенню цієї проблеми
сприяв статут імператорських університетів, який набув чинності 1835 р. Він
передбачав створення на першому відділенні філософських факультетів
Санкт-Петербурзького, Московського, Харківського та Казанського університетів
кафедр історії та літератури слов’янських наріч [1Сборник постановлений по
Министерству Народного Просвещения. – Т. ІІ. Царствование императора Николая І.
1825 – 1855. – Отделение І. 1825 – 1839. – СПб., 1864. – C. 744. ]. Їх перші
викладачі П.І. Прейс, О. М. Бодянський, І.І. Срезневський, В.І. Григорович
отримали тривалі відрядження у чеські, словацькі, хорватські, сербські та
польські землі, де під керівництвом видатних вчених-славістів П.Й. Шафарика, Ф.
Палацького, В. Ганки здобули спеціальну славістичну освіту, оволоділи
слов’янськими мовами.
До запровадження нової університетської дисципліни російський уряд поставився
дуже обережно, зважаючи на загальнослов’янську спрямованість декабристського
руху, наслідки та розголос подій польського повстання 1830 – 1831 рр. у
зарубіжних слов’янських землях. Крім того, “загравання” з ідеєю
„загальнослов’янського єднання” могло призвести до ускладнень у стосунках з
союзною Австрійською імперією, яка зовсім не була готова до задоволення
національно-політичних вимог підвладних їй слов’янських народів. Певну роль
відігравав і конфесійний фактор: поляки і більша частина слов’ян імперії
Габсбургів сповідували католицизм. Всі ці обставини змушували владу Російської
імперії проявляти ще більшу обачність в освітній галузі на теренах
південно-західного краю.
Університет св. Володимира в Києві був заснований указом Миколи І від 8
листопада 1833 р. Його створення як навчального закладу здійснювалося
відповідно зі статутом від 25 грудня 1833 р. Офіційне відкриття університету
відбулося 15 липня 1834 р., а перші 67 студентів увійшли до аудиторій вже 28
серпня. Університет складався з філософського та юридичного факультетів.
Філософський факультет мав два відділення – історико-філологічне та
фізико-математичне. До складу першого входили наступні кафедри: філософії,
грецької, римської та російської словесності, всесвітньої та російської історії
і статистики. Таким чином, окремої кафедри історії і літератури слов’янських
наріч статутом передбачено не було. Натомість, запроваджувалася кафедра
польської мови [2Сборник постановлений по Министерству Народного Просвещения. –
Т.ІІ. Царствование императора Николая І. 1825 – 1855. – Отделение І. 1825 –
1839. – СПб., 1864. – С. 489. ]. Цей предмет не був обов’язковим і читався для
бажаючих. Із її заснуванням в Університеті св. Володимира організаційно починає
формуватися викладання славістичних дисциплін. Необхідно підкреслити, що ця
кафедра була створена, насамперед, для потреб студентів-поляків, кількість яких
в університеті переважала [3Шульгин В. История Университета св. Владимира (1834
- 1839). – СПб., 1860. – С. 178.
3ДАК, ф.16, оп. 276, спр. 306, арк. 1.]
.
Першим лектором польської мови 21 квітня 1834 р. було призначено Й.Й.
Мікульського (1800–1869), колишнього вихованця і викладача Волинського ліцею3.
Зі студентами молодших курсів він займався перекладами, пояснюючи при цьому
граматичні правила, а студентів старших курсів по дві години на тиждень
практикував у написанні творів та поезій. Після виходу Й.Й. Мікульського у
відставку за станом здоров’я в жовтні 1835 р. на заміщення вакантної посади
претендували кілька осіб, зокрема, помічник університетського бібліотекаря С.
Багриновський та дворянин Волинської губернії Й. Совінський. Тому 2 січня 1836
р. Рада університету оголосила конкурс для заміщення вакансії по кафедрі та
оприлюднила програму, складену професором М.О. Максимовичем. Згідно з нею,
бажаючі зайняти посаду лектора мали представити власну роботу про польську
мову, в якій мають бути висвітлені “[…] а) основні відмінності польської мови
по відношенню до інших слов’янських мов, b) утворення цієї мови і вплив на неї
латини та інших мов, с) стисла історія граматики і лексикографії з роздумами
про заслуги кожного автора в цій галузі, d) план викладання польської мови”
[4ДАК, ф.16, оп. 276, спр. 509, арк. 3.]. На час конкурсу, що мав тривати до 1
серпня 1836 р., викладання цього предмету було доручене ад’юнкту кафедри
римської словесності, колишньому професору польської літератури Віленського
ліцею Й.В.Корженевському (1797–1863). Протягом 1835/1836 н.р. для молодших
курсів він читав польську граматику, для старших – історію польської літератури
по одній годині на тиждень. Таке нетривале перебування Й.В. Корженевського на
цій посаді пояснює лист до міністра народної освіти С.С. Уварова від попечителя
Київського учбового округу Є.Ф. фон-Брадке. В ньому останній просить про
якомога швидше переведення Й.В. Корженевського в Харківський учбовий округ,
адже “[…] він має великий вплив на місцеве дворянство, який хоча ще не був ним
напевно використаний на зло, однак згодом може мати шкідливу дію на погляди”
[5ЦДІАК України, ф. 260 (1837), спр. 11, арк. 3.].
У вересні 1836 р. відбулося
- Київ+380960830922