РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
2.1. Поняття договору про надання медичної допомоги
Зміст особистого немайнового права, в тому числі права на медичну допомогу,
становить можливість особи здійснювати свої немайнові права самостійно, вільно,
на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Одним із різновидів такої поведінки є укладення договору про надання
відповідних послуг. Цивільний кодекс у главі 63 містить лише загальні положення
про послуги і дає визначення договору про надання послуг безвідносно до того,
які саме послуги є його предметом. Разом із тим ст. 633 ЦК відносить договір
про медичне обслуговування до категорії публічних, гарантуючи тим самим
дотримання конституційних прав пацієнта на медичну допомогу і на вибір
медичного закладу. Проте утримання законодавця від виокремлення договору про
надання медичної допомоги ( медичних послуг) в окрему главу ускладнює вирішення
багатьох питань взаємовідносин сторін у цьому договорі. Відсутність чіткої і
детальної регламентації регулювання договору може створювати певні проблеми при
тлумаченні особливостей предмета договору, окремих особливостей взаємовідносин
сторін. З урахуванням цих особливостей доцільно саме в цивільному кодексі
визначити поняття такого договору, регламентувати порядок його укладення,
істотні умови, взаємовідносини, права, обов’язки та відповідальність сторін.
Зокрема слід зазначити, що за договором про надання медичних послуг одна
сторона – медичний заклад, зобов’язується за зверненням другої сторони –
пацієнта (фізичної особи, яка звернулася за наданням послуги) надати оплатні
або безоплатні послуги з лікування, діагностики, профілактики можливого
захворювання тощо.
З урахуванням того, що поняття “медична послуга” і “медична допомога”
співвідносяться як загальне й окреме, а також з урахуванням визначеного у
попередній главі поняття медичної допомоги, можна зробити висновок, що за
договором про надання медичної допомоги фахівець в галузі медицини втручається
або зобов’язується за згодою пацієнта здійснити правомірне втручання у фізичну
або (та) психічну сферу його існування, обумовлене станом його здоров’я, з
метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров’я.
В окремих випадках, передбачених законом таке втручання є можливим без згоди
пацієнта. На думку А.О. Сироткіної, договір про надання медичних послуг має
бути віднесено до числа так званих “нетипових”, які потребують окремого
правового регулювання [124, с. 363, 71], оскільки ані цивільний кодекс, ані
спеціальні закони не регулюють взаємовідносин лікаря і пацієнта в цілому, а
лише в окремих галузях охорони здоров’я. Таким чином, договір про надання
медичних послуг існує практично на пустому правовому полі, що ніяк не гарантує
громадянинові повноцінного захисту його немайнових прав – життя і здоров’я, та
отримання якісної медичної допомоги [124, с. 364].
Виходячи зі сформульованого поняття договору про надання медичної допомоги,
можна визначити його юридичну характеристику. Він вважатиметься консенсуальним,
двостороннім і оплатним. Проте, якщо розглядати такий договір, враховуючи, що
медична допомога може надаватися в окремих випадках не лише медичним закладом,
а й фізичною особою, здатною надати таку допомогу безоплатно, то зазначений
договір може бути одностороннім та безоплатним.
Важливим у визначенні загальної характеристики договору є з’ясування мети його
укладення. За Л.С. Талем, мета договору виникає завдяки вимогам об’єктивного
права, “яке допускає до захисту відносини, що ним схвалені” [136, с. 45-46].
Саме така мета договору, пов’язаного з медичним втручанням, може бути
визначальною у відмежуванні договору про надання медичної допомоги від інших,
пов’язаних з медичними послугами. Якщо сторони мають на меті рятування життя
пацієнта, відновлення його здоров’я, поліпшення стану, то така мета притаманна
договору про надання медичної допомоги. В іншому випадку, коли медична послуга
переслідує іншу ціль, мова може йти про існування іншого договору про надання
медичних послуг (вилучення донорського органу, штучне переривання вагітності за
соціальними показниками, косметологічні втручання тощо).
Договір про надання медичної послуги належить до категорії публічних, яким
притаманна свобода його укладення. Але за змістом ст. 633 ЦК публічний договір
укладається підприємцем, який взяв на себе обов’язок здійснювати певні послуги.
Медичний заклад не завжди можна вважати підприємцем. Безумовно, оплатні послуги
здійснюються на засадах підприємницької діяльності. Але, незважаючи на те, що
державні медичні заклади не завжди здійснюють підприємницьку діяльність,
договорам, які вони укладають, притаманна публічність. Так, медичний заклад не
має права відмовитись від укладення договору за наявності у нього можливостей
надання споживачеві відповідної послуги. Навпаки, як медичний заклад, так і
будь-який лікар не може безпідставно відмовити особі, що потребує медичної
допомоги у наданні такої допомоги. Специфіка послуги, безумовно, може містити
окремі обмеження щодо обов’язковості укладення договору, або надання пріоритету
одному споживачеві перед іншим. Так, зазвичай за необхідності надавати допомогу
одночасно кільком особам, що потребують такої допомоги, медичний заклад може
надати її у першу чергу тому пацієнтові, який за станом здоров’я потребує більш
термінового втручання.
Як зазначалося в першій главі дослідження, в окремих випадках є можливим
відступ від свободи договору зі встановленням обов’язку укладення такого
договору не лише для медичного закладу, а й для пацієнта. Як зазначає М.І.
Брагінський, обмеження ав
- Київ+380960830922