Клініко-патогенетичні особливості та лікування хронічного алкогольного панкреатиту у поєднанні з ожирінням

Розділ 2
Використані матеріали і методи
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих.
Нами обстежено 110 хворих на ХАП у стадії загострення (за Міжнародною
класифікацією хвороб Х перегляду код К86.0) на тлі ожиріння (код Е66.0).
Обстежені хворі знаходилися на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному
відділенні Донецького обласного клінічного територіального медичного
об’єднання, що є клінічною базою кафедри внутрішніх хвороб №1 Донецького
державного медичного університету ім. М. Горького.
Хворі за віком, статтю, давністю захворювання розподілялися наступним чином
(табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика хворих на ХАП у поєднанні з ожирінням
за статтю, віком, давністю захворювання
Показ­ники
Стать
Вік
Давність захворювання
Хворі на ХАП (n=110)
чоловіки
жінки
до 25 років
від 25 до 40 років
від 40 до 55 років
понад 55 років
до 1 року
від 1 до 5 років
від 5 до 10 років
понад 10 років
Абс.
77
33
25
65
15
14
28
46
22
70,0
30,0
4,5
22,7
59,1
13,7
12,7
25,5
41,8
20,0
Примітка. Тут і в інших таблицях n — кількість обстежених.
Дані, представлені в табл. 2.1, свідчать про те, що серед обстежених знач­но
переважали чоловіки — їх було в 2,33 рази більше, ніж жінок. Це логічно
пояснюється алкогольною етіологією основного захворювання. Варто підкреслити,
що серед обстежених жінок, як правило, рішення про постановку діагнозу саме
алкогольного панкреатиту приймалося тільки після кількаразових бесід з
пацієнтками. При надходженні в клініку жодна з обстежених жінок не вказувала на
алкогольну етіологію панкреатиту, а навпаки, як правило, ми одержували
негативну відповідь і негативну реакцію. Лише тільки після декількох днів
довірливих бесід і досягнення взаємопорозуміння, а також при відсутності іншого
етіологічного фактора ХП пацієнтки зізнавалися в зловживанні алкоголем. Цим
пояснюється те, що за даними літератури співвідношення між чоловіками і
жін­ками, що страждають на ХАП, ще більше, ніж за нашими даними [173]. Взагалі
ж діагноз ХАП ставився разом з наркологом.
Вік обстежених хворих коливався від 23 до 60 років (табл. 2.1). Частіше вік
наших хворих був від 40 до 55 років (рис. 2.1). Такий вік пацієнтів мав місце в
59,1% випадків. Трохи менше було хворих віком від 25 до 40 років — 22,7%
випадків. Ще рідше вік хворих перевищував 55 років — 13,7% випадків. Найменше
було обстежено пацієнтів віком до 25 років — усього 5 (4,5%) хворих. Такий
розподіл обстежених хворих з ХАП за віком ми вважаємо не випадковим. На наш
погляд, він обумовлений тим, що для розвитку ХАП звичайно потрібний досить
тривалий період зловживання алкоголем (за даними різних авторів цей період
частіше наближається до 10 років). Лише в рідких випадках можливий розвиток ХАП
при зловживанні алкоголем протягом 1–5 років [167, 173]. Ймовірно тому в нашу
клініку рідко поступали хворі віком до 25 років, і в число обстежених потрапила
невелика кількість пацієнтів віком від 25 до 40 років. Значно більше було
хворих віком від 40 до 55 років (табл. 2.1, рис. 2.1). Саме ці хворі склали
основну частину обстежених пацієнтів. Імовірно, саме до цього віку період
зловживання алкоголем стає настільки тривалим, щоб викликати розвиток ХАП.
Важливо, що хворих старше 55 років було значно менше, ніж хворих віком від 40
до 55 років (рис. 2.1). Ми пояснюємо це тим, що при великій тривалості
зловживання алкоголем, яке має місце у віці більш 55 років, захворювання
прогресує настільки, що досягає пізньої стадії, розвиваються ускладнення, а в
ряді випадків, і летальний результат перебігу хвороби. Імовірно, хворі цього
віку через наявність ускладнень частіше попадають не в гастроентерологічний чи
терапевтичний, а в хірургічний стаціонар.
Наші припущення про причини нерівномірного розподілу хворих за віком
підтверджуються і їхнім розподілом за давністю захворювання (табл. 2.1,
рис. 2.2). Зокрема хворих, що вказували на короткий період з моменту появи
клінічних проявів до госпіталізації в клініку (до 1 року) було мало — усього 14
(12,7%) пацієнтів. Більше було хворих з давністю захворювання від 1 до 5
років — 28 (25,5%) пацієнтів і ще більше — із тривалістю анамнезу від 5 до 10
років — 46 (41,8%) пацієнтів. І знову хворих, що страждають на ХАП більше 10
років (а це, як правило, були хворі віком старше 55 років) було значно менше,
ніж із тривалістю анамнезу від 5 до 10 років, — 22 (20,0%) пацієнти (рис. 2.2).
Такий розподіл хворих за давністю захворювання, з одного боку, зумовлений
розподілом їх за віком, залежністю давності захворювання від тривалості
зловживання алкоголем, з іншого боку, пояснюється особливістю перебігу ХАП, для
якого характерний тривалий латентний період, коли мають місце морфологічні
зміни ПЗ, але відсутні клінічні прояви [233]. Крім того, варто врахувати, що
навіть при наявності клінічних проявів хворі на ХАП нерідко асоціальні, пізно
звертаються або взагалі не звертаються до лікаря, іноді при наявності
абдомінального болю намагаються ще збільшити дозу алкоголю для досягнення
анальгетичного ефекту [233]. З урахуванням цих факторів і виявилося, що хоча
хворих до 25 років було усього 5 (4,5%), але давність захворювання до 1 року
зустрічалася частіше — у 14 (12,7%) хворих. Тобто, таку давність клінічних
проявів мали хворі не тільки з коротким, але й з більш тривалим періодом
зловживання алкоголем. Більш за все було хворих із тривалістю анамнезу від 5 до
10 років, тому що в цей період розвитку захворювання його лікування часто дає
незадовільні результати, у хворих мають місце виражений больовий синдром і
виражена панкреатична недостатність, у зв’язку з чим виникає необхідність
ко