РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО
ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ДИЗАРТРІЄЮ
2.1. Характеристика складових компонентів мовлення дітей
із дизартрією
Теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми мовленнєвої підготовки дітей до школи свідчить про її складність і багатоаспектність. Виявлені відмінні особливості стану сформованості мовленнєвої готовності в процесі теоретичного аналізу зумовлюють необхідність поглибленого вивчення мовлення дітей зі стертою дизартрією. Порушення мовлення, а саме стерта форма дизартрії, є поширеним явищем серед мовленнєвих патологій центрального й периферичного характеру і виявляється неврологічною, психофізіологічною, психологічною та мовленнєвою симптоматикою. Тому вади мовлення дітей зі стертою дизартрією потребують з'ясування як мовленнєвої симптоматики, так і механізмів та структури порушень, що надають мовленню таких дітей характерних особливостей. Це зумовлює необхідність системного підходу до розгляду мовленнєвої готовності, її компонентів та виявлення типових порушень, насамперед фонетичних як провідних (Л. Лопатіна, Р. Мартинова, Є. Соботович та ін.), що можуть негативно впливати на розвиток і формування фонематичної, лексичної та граматичної сторін мовлення.
При дослідженні особливостей фонетичної сторони мовлення дітей старшого дошкільного віку зі стертою формою дизартрії та дітей без порушень мовлення потрібно спиратися на наступні теоретичні положення:
- сучасні наукові уявлення про симптоматику і структуру мовленнєвого дефекту при стертій формі дизартрії у дітей;
- психофізіологічні механізми оволодіння звуковимовою в нормі;
- взаємозв'язок між станом мовленнєвої й моторної сфер дитини;
- специфічне співвідношення артикуляційних і акустичних характеристик звуків у нормі та патології [4].
Саме ці закономірності пояснюють анатомо-неврологічні й мовленнєві механізми виявлених основних ознак немовленнєвих і мовленнєвих порушень у дітей зі стертою формою дизартрії та їх відмінності від інших вад мовлення.
Першою ознакою мовленнєвого порушення при дизартрії є розлади артикуляційної моторики, які, поєднуючись, складають синдром артикуляційних розладів, що зумовлюють, на відміну від дислалії, порушення як приголосних, так і голосних звуків і виявляються рядом порушень артикуляційної моторики, а саме: порушенням м'язового тонусу, наявністю спастики, гіпотонії, дистонії, дискординації артикуляційних м'язів, кінестетичного й кінетичного праксису. Досить часто ці порушення мають стертий, нечіткий характер, що пояснюється вибірковою неповноцінністю різних ділянок язика та артикуляційної мускулатури. Г. Гуровець і С. Маєвська дійшли висновку, що поняття "стерта дизартрія" охоплює патологію артикуляції, фонації, дихання й просодики. З'ясувалося, що в дитячому віці можлива дисоціація цих вад: іноді переважають розлади звуковимови, а часто -- фонації й просодики, дихання страждає в усіх випадках дизартричних порушень [221].
За дослідженнями М. Олександрівської, кількісна характеристика порушень звуковимови різних фонетичних груп звуків у дітей зі стертою формою дизартрії не співпадає з кількісною характеристикою вад звуковимови у дошкільників у цілому. Якщо у дітей-дошкільників кількість порушень визначається артикуляційною важкістю звуків, то у дітей зі стертою формою дизартрії ці співвідношення інші. Найбільш розповсюдженими у дошкільників зі стертою дизартрією є порушення вимови свистячих та шиплячих звуків. Менш розповсюдженими виявляються порушення вимови сонорних звуків [л] та [р]. Указані співвідношення не пояснюються тільки різною артикуляційною складністю звуків. На думку В. Бельтюкова, свистячі звуки за артикуляцією близькі між собою на різницю від інших груп звуків. Шиплячі звуки, хоча й схожі акустично, але більш відмінні, ніж свистячі звуки. Визначено, що сонорні найбільш яскраві в акустичному плані, тому їх починають розрізняти, коли вони ще не засвоєні у вимові [8].
У зв'язку з цим, порушення вимови звуків при дизартрії поділяють на антропофонічні (викривлення вимови звуку) й фонологічні (відсутність, заміна звуку при вимові) внаслідок недостатнього протиставлення звуків за їх акустичними ознаками й артикуляційними характеристиками [31]. Така своєрідність кількісних дефектів звуковимови у дітей зі стертою дизартрією визначається співвідношенням акустичних та артикуляційних характеристик різних груп звуків. Групи акустично близьких звуків засвоюються гірше, ніж групи звуків акустично більш яскравих, хоча й більш складних за артикуляцією[121]. Таке співвідношення може пояснити наявністю у дітей зі стертою дизартрією порушень слухового сприйняття мовлення, у зв'язку з чим акустична близькість звуків негативно впливає на засвоєння правильної вимови.
У роботах Л. Спірової детально розглядаються питання розладів звукового аналізу в дітей із дизартрією. Вона звертає увагу на вплив дефектів звуковимови на формування фонематичного сприймання, а також на вплив досвіду мовленнєвого спілкування на становлення ряду граматичних функцій. Учена простежує взаємозв'язок і взаємозумовленість розвитку мовленнєворухового і мовленнєвослухового аналізаторів і залежність мовлення від недостатньої рухливості мовленнєвого апарату [215:106].
Л. Лопатіна виявила найбільш характерні для дітей зі стертою дизартрією порушення звуковимови, які виявляються:
- в одночасному спотворенні й відсутності різних груп звуків;
- різними видами спотворення кількох груп звуків;
- однаковими видами спотворення різних груп звуків;
- одночасним спотворенням та заміною звуків.
Тобто викривлення звуків представлені в усіх дітей зі стертою дизартрією, тільки заміни і відсутність звуків не спостерігаються [208].
У неврологічному аспекті недолік довільних артикуляційних рухів зумовлений легким ураженням корково-ядерних шляхів і черепно-мозкових нервів, які іннервують м'язи мовленнєвого апарату. Це виявляється тільки при спеціальному логопед