РОЗДІЛ 2 ШКОЛА ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ: ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
2.1. Функціонування образів природи і передача почуттів у поезії дотанського періоду
Образи природнього та речового оточення ліричного героя зустрічаються в поезії від самого її зародження. Проте такі вірші ще не можна назвати пейзажною лірикою, адже образи природи в них лише відіграють роль своєрідного медіуму між автором та читачем, завуальовано і алегорично передаючи думки й почуття поета. Останній звертається до них лише з виражальною (не з естетичною!) метою, тобто не для замилування й обожнювання, що спостерігаємо у пейзажній ліриці. Тому простежимо специфіку зображення й образний зміст природного та речового оточення у поезії - аж до етапу, коли воно стало самостійним і самодостатнім предметом змалювання і само стало нести певні естетичні та емоційні навантаження.
У поезіях "Книги пісень" яскраво помітний метафоричний елемент. Як зазначає Б.Ватсон, "метафоричний елемент пісень... створюючи витончену і жалісливу напругу між образами природи і станом душі, домінує в пізнішій поезії, як найкращий її зразок висуваючи характерну комбінацію чистої й гострої описової сили і емоційної глибини" [177, c.229]. Проте невідомі автори пам'ятки не дали жодної естетичної чи емоційної реакції-відповіді на описану природну красу. Розглянемо вірш "Нова Вежа", що належить до "Пісень царства Бей" ("??·??", Додатки, с.222). Ось перші дві строфи пісні:
????,?????
????,?????
Нова Вежа красива й стрімка.
Хуанхе наче море, без меж, - повновода ріка.
Сподівалась на гарного я чоловіка,
А натомість каліку потворного маю.
Тут використані художні засоби порівняння (?) та алегоричного зачину (?). За їх допомогою через думки та ідеї, які випливають із конкретних зображуваних предметів, автор виражає свій настрій. Проте реалії, зображені за допомогою цих художніх засобів, не досягали сили справжніх символів, як це ми бачимо в поезії пізніших часів, а слугували лиш інтродукцією, після якої розгортався сюжет твору. Так, зображення Нової Вежі й повноводої Хуанхе (перший-другий, п'ятий-шостий та дев'ятий-десятий рядки) виступає алегоричним зачином цієї поезії, готуючи читача до сприйняття основної інформації про ліричну героїню вірша - наречену сина князя країни Вей (Х-ІІІ ст. до н.е.) Сюань-ґуна. Інші ж рядки вірша (окрім згаданих) несуть практично однаковий зміст, і повторення його - з незначними змінами в лексиці - лише підсилює психологічне враження читача від трагедії героїні вірша. За допомогою образів Ріки та Вежі автор пісні підкреслює жіночність ліричної героїні, адже вода - жіноче начало у Всесвіті, а Вежа тут безпосередньо пов'язана з майбутньою дружиною князевого сина, яка мала жити в ній. Вона символізує, з одного боку, духовну велич головної героїні, а з іншого - фізично замкнений простір, у якому вона має перебувати в майбутньому. Вежа - це також образ ментальної неволі героїні, яка не може чинити по своїй волі. Зображення у вірші красивої вежі та спокійної Ріки підкреслює високі помисли дівчини - вона чекала доброго і порядного чоловіка, але змушена була одружитися з потворним горбанем, старим князем, батьком її судженого, бо той спокусився її красою.
У чуських строфах пейзажу відводиться важливіша, ніж у творах "Книги пісень", роль. Елементи природи описуються тут набагато детальніше і складніше. До того ж, з опису відчувається, що споглядання гір і вод справляє очищувальний вплив на спостерігача (ліричного героя), викорінюючи його сумні думки [152, с.39]. Чуські строфи репрезентують важливий крок в еволюції пейзажної лірики, проте у зв'язку з тим, що головним завданням поетів усе ж зостається опис власних почуттів, й описування природних об'єктів та явищ не є самоціллю, а лише створює колоритне тло, ми не розглядаємо тут особливості зображення природи й почуттів у чуських строфах.
Із настанням доби Хань (206 до н.е. - 220 н.е.) у китайській поезії, особливо в народних піснях юефу (???) відбувається злиття зображального, предметного плану, тих конкретно-чуттєвих образів, що постають в уяві читача, з емоціями й переживаннями, які народжуються після прочитання поезії. Продовжують функціонувати тут і конкретні образи, які асоціюються в читача з певними реаліями чи абстрактними поняттями. Наприклад, у юефу "Плач про сивини" ("???"9, Додатки, с.238-239) відсутня чітка авторська лінія оповіді: більшість слів здаються мовленими вустами жінки, героїні вірша, яка хоче розлучитися з чоловіком, а деякі - третьою особою, розповідачем: вони сказані про самe це подружжя. Хоч у вірші й відсутні лапки, що характерно для давньокитайської поезії загалом, та наявність прямої мови досить легко визначити з контексту. Звідси випливає, що метою давніх майстрів слова було не досягнути чіткості у способі зображення, а створити загальну настроєву картину, побудувати в уяві читача наочний предметно-чуттєвий образ дійсності, а майбутньому читачеві допомогти перенестися думкою в ту далеку епоху. Ось перші дві строфи цієї поезії:
?????,??????
?????,??????
Неначе сніг на горах - біло,
Мов місяченько в хмарах - біло.
Почула: Ви лукавите зі мною,
Тому й прощатися до Вас прибігла.
Суто абстрактний образ бачимо у перших двох рядках юефу. Так, цілком зрозуміла10 (?біла) для дружини правда чоловіка про його?? дві любові (чи дві думки): китайські дослідники трактують це сполучення як ?? дворушництво, тобто ?? зрада (саме в цьому контексті) [187, с.378]. Вода в озері, яка витікає на схід11, - образ любові дружини, її життя, яке, як і вода, вже не повернеться. Немовби зовсім відірвані від загальної тканини вірша прикінцеві рядки про бамбукову вудку і риб'ячі хвости - це, згідно з інтерпретацією дослідника Пан Фана, натяк на минуле щасливе кохання цієї пари, адже традиційно в китайських народних приспівках риболовля часто фігурує як натяк на парування [187, с.379]. Цей образ, побудований на асоціації і традиційності уявлень, зустрічається ще у "Шицзіні". Впадає у вічі фрагментарність загальної композиції вірша: природні явищ