РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ НАУК
2.1. Політико-економічні й господарські чинники
В історії України 50-і роки ХХ століття знаменуються початком складного і тривалого процесу громадського прозріння, перегляду усталених цінностей, відмови від нав'язування ідеологічних догм, повільного й болісного подолання страхітливих наслідків сталінщини.
Дуже важким виявився повоєнний період для України, яка з найжорстокішої в історії людства війни вийшла зруйнованою, знекровленою, з підірваними продуктивними силами. За даними державної статистики, впродовж воєнного лихоліття було знищено більше 28 тисяч сіл, 16 тисяч промислових підприємств, 40 відсотків жилих будівель, 9 магістральних залізниць, 5600 залізничних мостів, 50 тисяч кілометрів шосейних доріг, 132 портових господарства. Безвимірними були людські втрати України у цій жахливій війні - 13 мільйонів 614 тисяч осіб, за применшеними оцінками [72, с. 25].
Голод 1946-1947 років, викликаний не стільки посухою, як хлібозаготівлями, став причиною загибелі близько 1,2 мільйона українців, із них 900 тисяч осіб у сільській місцевості [72, с. 29]. Уряд і ЦК Компартії республіки, газети, журнали замовчували ці факти. Ціла армія цензурників приховувала від світової спільноти вже третій, "радянський" голод, який охопив міста і села Ізмаїльщини, Одещини, Миколаївщини, Херсонщини, Дніпропетровщини, Полтавщини та південь Буковини. Залишені напризволяще державою, люди помирали голодною смертю.
У західних областях України силовими методами здійснювався процес колективізації сільського господарства, який супроводжувався репресіями щодо значної частини населення. Ще в березні 1944 р. для ліквідації підпілля ОУН, знищення формувань УПА в західний регіон було направлено війська НКВС-НКДБ, які діяли при підтримці підрозділів Червоної армії і вже менш як за рік ними було проведено майже 6,5 тисяч бойових операцій, в ході яких вбито 57405 осіб і взято в полон 50387 осіб [111, с. 241].
Щоб "стимулювати" працю українського селянства, Верховна Рада СРСР на початку 1948 р. прийняла Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". Ініціював цей закон М. Хрущов, який у цей час працював в Україні першим секретарем республіканської партійної організації і був ретельним виконавцем волі вождя [112, с. 48].
Повоєнна економіка республіки знаходилася у вкрай важкому стані, але протягом четвертої п'ятирічки вдалося відбудувати народне господарство і, як стверджують дослідники, спостерігалося зростання промислового виробництва надзвичайно високими темпами. Концентрація зусиль на окремих пріоритетних напрямах, наявність невеликої кількості підприємств і відносно невеликий асортимент продукції уможливлювали успішне централізоване керування економікою - планування, контроль, розподіл коштів, робочої сили і матеріальних ресурсів. Але можливості командної економіки поступово вичерпувались і розвиток продуктивних сил почав гальмуватися [112, с. 46].
Внаслідок ізоляції від зовнішнього світу й відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва промисловість розвивалася в основному за кількісними показниками, які були досить суперечливими. За статистикою, завдання післявоєнної п'ятирічки було виконано достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15% порівняно з 1940 р. На думку С. Кульчицького, на той час вартісні показники давно втратили надійність, а натуральні показники по багатьох виробництвах підводять до висновку, що довоєнного рівня було досягнуто лише у п'ятій п'ятирічці (1951-1955 рр.) [113, с. 12].
Відсутність матеріального стимулювання не впливала на запал, з яким працювали радянські люди. Після лихоліть війни, яка не оминула жодної родини, люди жили надією на краще життя. Патріотичне піднесення населення та щире бажання якнайшвидше відродити мирне життя не тільки змушували долати щоденні труднощі, але й додавали нового імпульсу сталінській системі влади, продовжили термін її панування над народом-переможцем. Тема величного подвигу народу у війні посіла провідне місце в системі ідеологічної роботи органів радянської влади. Але сутність тоталітарної держави не змінилась, і людина в ній не посіла належного місця. Сталін проголосив курс на "холодну війну".
Культурна сфера життя радянських людей, а особливо українців, була під жорстким системним контролем ідеологічних партійних органів. Будь-яке ігнорування пропагандистських стереотипів, прояви самостійного чи оригінального мислення, наявність національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя - все це призводило до звинувачень в українському буржуазному націоналізмі, космополітизмі, антирадянській діяльності і, як норма, - до морального або фізичного знищення діячів культури.
У суспільстві нагніталася атмосфера страху й підозрілості, переслідувалися не тільки літератори, митці, але й науковці. У науку приходили люди, чиї інтереси не збігалися з науковими, а власний добробут був поставлений вище за прогрес суспільства. Відомий російський письменник О. Солженіцин звертає увагу на те, що є багато наукових репутацій, побудованих на крові та кістках, - "невдячність учнів, яка перетнула нашу науку і техніку в 30-і - 40-і роки, мала досить зрозуміле пояснення: наука переходила від істинних вчених до скороспілих пожадливих висуванців" [114, с. 506].
Переслідувались такі важливі й необхідні науки, як генетика і кібернетика, що були оголошені буржуазними псевдонауками. Вчених змушували зрікатися власних поглядів і переконань, засуджувати свої помилки та прорахунки, відмежовуватися від менделізму-морганізму, який вважався проявом ворожої зарубіжної ідеології в біологічній науці. Початком цієї кампанії стала серпнева сесія ВАСГНІЛ у 1948 р., на якій лисенківщина, або інакше "народна агробіологія", почала відігравати провідну роль, а генетиці, теор