РОЗДІЛ 2
СУБ’ЄКТИ ПРАВА НА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЇХНІЙ ПРАВОВИЙ СТАТУС
2.1. Загальні суб’єкти права на соціальне забезпечення
Загальними суб’єктами права на соціальне забезпечення є фізичні особи, які
мають загальний галузевий правовий статус. Галузевий правовий статус як
сукупність закріплених у Конституції та законах прав і обов’язків у сфері
соціального забезпечення, які виникають на підставі загальнолюдських і
професійних соціальних ризиків, є однаковим для всіх фізичних осіб. Кожна
фізична особа може володіти усією сукупністю прав і обов’язків у сфері
соціального забезпечення без будь-яких обмежень. Галузевий правовий статус є
загальним для всіх фізичних осіб. На цій підставі ми виділяємо загальних
суб’єктів права на соціальне забезпечення. Ними є пенсіонери, які отримують
пенсію на загальних підставах, інваліди внаслідок загального захворювання або
трудового каліцтва чи професійного захворювання, тимчасово непрацездатні,
безробітні, малозабезпечені, особи, які втратили годувальника внаслідок
загального захворювання або трудового каліцтва чи професійного захворювання.
Особливим загальним суб’єктом права соціального забезпечення є сім’я.
Відмінність у правовому статусі різних загальних суб’єктів права на соціальне
забезпечення полягає не у видах прав і обов’язків, якими вони володіють, а у
обсязі цих прав. Отже, всі фізичні особи володіють правом на всі види
соціального забезпечення, але розміри і джерела виплати цього забезпечення
можуть бути різними. З огляду на це в межах загального галузевого правового
статусу можна виділити видові правові статуси. Видовий правовий статус – це
статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за
певною юридично-значимою ознакою, що охоплює відповідно до законів та інших
нормативних актів спеціальні додаткові права та обов’язки.
Критерієм для виокремлення видових правових статусів може бути соціальний ризик
як підстава виникнення права на соціальне забезпечення, що становить основу
загального галузевого правового статусу. Як ми зазначали, підставою виникнення
загального галузевого правового статусу можуть бути ті соціальні ризики, які є
загальними для усіх людей. До таких соціальних ризиків, на наш погляд, належать
загальнолюдські та професійні ризики. Перелік таких ризиків закріплює ст. 46
Конституції України [65] [147 [65] Конституція України, прийнята на п’ятій
сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Преса України, 1997. –
80 с.], яка передбачає право громадян на забезпечення у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з
незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках,
передбачених законом. Як бачимо, перелік обставин, зважаючи на які виникає
право на соціальне забезпечення, не є вичерпним. Можна припустити, що іншими
випадками, передбаченими законом, законодавець вважає державно-політичні,
техногенні та екологічні ризики.
Аналізуючи конституційне положення, до загальнолюдських та професійних
соціальних ризиків можна віднести повну, часткову або тимчасову втрату
працездатності, втрату годувальника, безробіття, старість і малозабезпеченість.
На цій підставі можна виділити такі видові правові статуси: правовий статус
пенсіонерів, правовий статус інвалідів, правовий статус тимчасово
непрацездатних, правовий статус безробітних, правовий статус малозабезпечених,
правовий статус осіб, які втратили годувальника. Особливості кожного із
зазначених видів правового статусу визначають відповідні законодавчі акти.
Правовий статус пенсіонерів визначається Законом України “Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”[32] [148 [32] Закон України
“Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р.
№ 1058-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 49–51. – Ст. 376.].
Ст. 1 цього Закону визначає, що пенсіонером є особа, яка відповідно до цього
Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім’ї, які отримують пенсію
в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. На нашу думку,
це визначення є не досить вдалим, оскільки воно охоплює осіб, які зазнали
різних за характером соціальних ризиків: старості, інвалідності та втрати
годувальника. Як нам видається, особи, які зазнають різних соціальних ризиків
володіють у сфері соціального забезпечення різними правами й обов’язками. Отже,
вони мають у цій сфері різний правовий статус. З огляду на це охоплення
поняттям “пенсіонер” осіб, які отримують пенсію у разі інвалідності або у
зв’язку із втратою годувальника, є невиправданим. Іншими словами, пенсіонер –
це особа, яка отримує пенсію за віком.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня
1991 року № 803-XII [36] [149 [36] Відомості Верховної Ради України. –1991. –
№ 14. – Ст. 170.] безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного
віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених
законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі,
що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не
працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Крім Закону “Про
зайнятість населення”, правовий статус безробітних визначається також Законом
України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття” від 2 березня 2000 року № 1533-III [34] [150 [34] Відомості
Верховної Ради України. – 2000. – № 22. – Ст. 171.]. Ці закони передбачають
різний
- Київ+380960830922