РОЗДІЛ 2
СИМВОЛІЧНА ПРИРОДА ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА
2.1. Cимволіка архаїчного танцю
Танець – одне з найбільш загадкових явищ індивідуального та суспільного життя,
найважливіший елемент соціального й духовного існування людини. Історія
людської цивілізації містить хвилюючий літопис численних намагань зберегти в
сакральній пам’яті людства хореографічні цінності й донести їх нащадкам.
Танець, немов скарбниця прекрасної вічності, ''тисячократною луною людського
тіла'' (Гете) постає перед нами в наскельному живописі палеоліту, у храмовому
розписі Єгипту та Індії, у фресках і мозаїках стародавньої Греції та Риму, в
орнаментах на вазах з етруських гробниць та скіфських курганів.
Наше існування у безмежному Всесвіті, наше буття й діяльність, весь наш шлях:
народження, пізнання, любов, протистояння, спокуса й смерть – прекрасний,
дивний, сумний танок на ім’я Життя. Людині недостатньо просто його прожити, їй
необхідно все пізнати, класифікувати, зрозуміти, що таке життя, в чому його
сутність, сокровенний сенс або символічний образ. Образне пізнання навколишньої
дійсності, самопізнання людини, відчуття на ірраціонально-емоційному рівні
голосу життя відбувалося у формі танців. Вони супроводжували найважливіші
кульмінаційні моменти ритуальних дій. Це моменти зупинки й прислуховування до
себе, до сокровенності свого існування в прозаїчній повсякденності. І людина,
долаючи рутину буденності, відчувала себе частиною космосу, учасником
вселенського містичного видовища. Як зазначав Х.Елліс: ''Ми дійсно праві, коли
роздивляємося не тільки життя, але й весь Всесвіт як танець'' [Цит. за: 129,
147].
Теоретичний аналіз дослідженнь в галузі реконструкції архаїчних моделей світу,
мислення й поведінки (М.Еліаде, В.Міріманов, В.Топоров, Дж.Фрезер) дозволив
виділити такі специфічні властивості архаїчної культури, як нерозчленованість
її знакових систем, визначальна роль символічних цінностей. В архаїчній
свідомості кожен життєвий акт, кожен жест, звук, слово були в певному розумінні
символічними й нерідко залишаються такими і досі. Зрештою, як писав М.Єліаде,
''навіть звичайнісінький жест може мати значення духовного акту. Шлях і хотьба
можуть бути перетворені на релігійні цінності, бо будь-який шлях може
символізувати ''дорогу життя'', а будь-яке ходіння – подорож до центру Світу''
[92, 97].
Давня людина жила та міркувала символами, свято вірячи в те, що символічне
відтворення бажаного впливає на його здійснення. У міфологічну епоху образ
світобудови відтворювався й закріплювався в системі обрядів, священнодійств,
ритуалів, що пронизували всі аспекти життя і свідомості архаїчного суспільства.
Міфологічна картина світу виражалася через культурні символи, які занурюють
кожне окреме явище в стихію ''першопочатку'' й дають через нього цілісний образ
світу [5, 581]. Саме посередництвом символічних образів відбувалось єднання
давніх людських колективів із вселенським ритмом природи, перехід від темряви
до світла, від руйнування до творення. Розуміння будови Всесвіту відбивалося за
допомогою символічних предметів та зображень, посередництвом особливої
організації життєвого простору. Уявлення про світопорядок підпадали під
динамічну символіку танцю, який був центральним елементом усіх традиційних
таїнств і ритуалів та часто відігравав у них провідну роль. Можна погодитися з
твердженням дослідника Є.Мелетинського, що органічний зв'язок танцю з магічним
обрядом, а потім і релігійним культом виявився більш тісним, ніж у інших
різновидів мистецтва, і танець став основним фактором обрядового дійства [161,
151]. Для людини первісного суспільства танець – це спосіб мислення й життя. Не
випадково обрядові танцювальні дійства могли займати досить значну частину
життя племені й тривати декілька тижнів.
Танець в ритуалах та обрядових діях розмовляє мовою символів. Сутність
танцювальної символіки полягає в тому, що вона пробуджує глибинні пласти
підсвідомості, відображає внутрішні переживання, думки, почуття. Символічна
мова – єдина універсальна мова, якою володіє все людство, що дозволяє йому
''перейти від земного й раціонального до первісного й інтуітивного'', –
зазначає Т.Ендрюс [248, 179]. Символічні рухи, жести, пози танцю, що черпають
свій зміст з несвідомої архетипної ночі людства, з ''колективного несвідомого''
(К.Юнг), відображали уявлення про зв’язки людини з одухотвореними силами
природи та духами предків, про структуру світу, про стосунки членів роду.
Глибинний пласт символічної народної творчості був сформований у межах єдиного
обрядового синкретичного організму. Живопис, скульптура, орнамент, музика,
танець не існували дискретно, а були органічно взаємопов'язані, доповнювали
один одного, відображаючи різноманітні грані сакрального світовідношення.
Послідовні пластичні акти в обрядах і ритуальних церемоніях створювали загальну
канву дійства, де кожен рух набував особливого сакрального значення, а кожний
епізод, образ, жест, предмет мали фіксований символічний зміст. Цей закон
регулював і контролював відносини в племені, роді, сім’ї. Без нього неможливим
здавалося життя людського колективу вже в ті часи, коли ще не було писемності,
коли правила, вказівки, закони не могли вирізблюватися на камені, заноситися на
папірус чи пергамент.
Про танець написано багато [88], [129], [156], [186], [217]. На сьогоднішній
день існує досить суперечливе уявлення щодо його генези та історії розвитку. У
круговерті тисячоліть, вбираючи елементи та досягнення багатьох культур і
різних народів, синтезуючи загальнолюдський досвід та традиції вираження
гармонії й краси, сформувався цей унікальний феномен пластичного гені