РОЗДІЛ 2
ІСТОРІОГРАФІЯ ВИНИКНЕННЯ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ТА ЇЇ ПЕРСОНІФІКАЦІЇ
2.1. Питання виникнення української козацької старшини в історичних дослідженнях
Перед тим, як розпочати аналіз літератури про роль та місце козацької старшини в соціальній структурі Гетьманської держави та її суспільних інститутах, слід звернутися до питання про джерела формування старшинської верстви в історичних дослідженнях.
Помітним явищем у вивченні цього питання стали праці П. Куліша [530], О. Лазаревського [576; 544; 547; 550; 546; 581; 582], Д. Міллера [629], О. Єфименко [427, 145-200], В. Модзалевського [425, 145-200], І. Каманіна [444; 445], Д. Мякотіна [690], М. Грушевського [375, 201], Л. Окиншевича [718]. Дослідники з'ясовували генеалогію старшинських родів, їх пристосування до нових політичних умов і приходили до спільної думки, що старшина, яка складала правлячу еліту в Україні, вийшла з народних мас в найширшому розумінні цього слова.
Дослідження козацької старшини періоду 1625-1648 рр., тобто часу, що передував Національній революції, як джерела старшинського корпусу Гетьманщини, стала однією з важливих проблем дослідження. "До старшинської верстви, - вважав Д. Мякотін, - увійшли передусім старі козацькі родини, що виділилися і раніше своїм економічним добробутом і впливом у війську. Далі до них приєдналися родини і особи, що так чи інакше висунулися під час довгих воєн, які супроводжували відокремлення Малоросії від Польщі" [690, 96].
М. Костомаров, В. Антонович, М. Покровський, перш за все, вказували, що фактично відбувся переворот, який привів до влади нову старшину, яка походила з голоти. М. Костомаров писав, що "тепер вони раптом зробилися панами і зачаровані незвичайним достойництвом, не знали міри у своїх забаганках і самоуправстві. Ті, хто кричав проти значних і багатих, ставши самі значними і багатими, налягали на громаду народу ще більшим тягарем, ніж попередні значні" [472, 299]. Це цікаве спостереження, підтверджене й іншими істориками, давало розуміння того, що прихід до влади висуванців народних низів зовсім не означав настання загального благоденства, епохи рівності та справедливості [1104, 25]. Однак, незважаючи на приналежність більшості названих істориків до народницького напряму в українській історіографії, впадає у вічі той факт, що найбільша увага дослідників була сконцентрована на відшукуванні серед козацької верхівки не лише вихідців з козацтва, селянства, міщан, а й численних елементів з залишків феодальних станів, які посіли проміжне становище між поміщиками і селянами-кріпаками.
Іншим джерелом виникнення старшини дослідники визначили шляхту, намагаючись виокремити який саме її прошарок дав козацтву провідників. "До цього стану приєднуються невеликі рештки ще не спольщеної української шляхти, що невдовзі зливаються з козацькою верствою", - вважав ще П. Куліш [530, 91].
Відзначимо, що попри різні оцінки впливу шляхетського стану на розвиток соціальних процесів у Гетьманщині, іноді відсутність чіткого, ясного уявлення про нього, ототожнення цього стану феодального дворянства зі станом козацтва [1111, 106], в історичних дослідженнях цей прошарок суспільства не скидався з рахунку. Навіть О. Лазаревський, відомий своїм негативним відношенням до верхівки українського суспільства, визнавав наявність "шляхетських тенденцій серед козацької старшини" [1111, 105].
І. Каманін називав шляхту середини XVII ст. "зем'янами-козаками, коли у нових історичних умовах перетинки між шляхетством та козацтвом стають прозорими" [444, 86-87]. "Сюди (в старшинське середовище - Л.Ф.) увійшли в своїй більшості рештки державницької шляхти, які залишилися в країні, і деякі з колишніх зем'ян. Усі ці елементи, близькі один до одного своїм господарським становищем, стали ніби окремим, вищим розрядом козацтва" [690, 96], - продовжував Д. Мякотін.
Слушною думкою вважав Л. Окиншевич шукати у середовищі козацької верхівки "різні види представників напівшляхетського і напівселянського землеволодіння, як от бояр, ближчих до шляхти, слуг, ближчих до селян, які володіли своїми землями і зобов'язані цілим рядом службових повинностей"[714, 7].
Як відомо, могутня хвиля Визвольної війни середини XVII ст. знищила магнатсько-шляхетське панування в Україні, ліквідувала його економічні й політичні підвалини - велику земельну власність, шляхетські сейми і сеймики, шляхетську судову систему. Шляхта втратила своє раніше визнане панівне становище у суспільстві. Шляхтичі, які залишалися в Україні, були змушені пристосуватися до нових умов, коли їхнє політичне, економічне й правове становище залежало здебільшого від ставлення до Війська Запорозького і єдиним шляхом збереження свого соціального становища була їх служба в гетьманській адміністрації та козацькому війську. З огляду на це вивчення ролі шляхти у формуванні вищого стану Гетьманщини було цілком закономірним і викликало великий інтерес в історичній науці.
Участь зем'ян у війні В. Липинський обумовлює спільністю соціальних і економічних інтересів численної напівпривілейованої військово-службової верстви, нижчих категорій шляхетського стану та козацтвом, зауважуючи, що дрібні зем'яни і бояри складали абсолютну більшість шляхетського загалу [605, 100-103]. За підрахунками В. Кривошеї, В. Липинський визначив 1324 козаки-шляхтича у реєстрі 1649 р., що склало 3,3% [605, 557-570; 489, 77; 486, 120] всього Війська Запорозького. Таким чином, В. Липинський доводив, що активну участь у витворенні "зверхнього шару" та створенні української національної держави під час Визвольної війни брали представники шляхетства, рішуче виступаючи проти концепції, що Хмельниччина була тільки бунтом підданих селян проти своїх панів. Аргументовано виглядає точка зору Л. Окиншевича, що стосовно шляхти В. Липинський "переконливо довів що раз-у-раз вони посідали в українському військовому і державному апараті помітне і впливове становище" [714, 9].
Проаналізувавши козацький реєстр 1649 року Н. Яковлева дослідила, що із 16 реєстрових полко