РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПЦІЯ ПРОФЕСІЙНО-ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
Формування концепції професійно-політичної культури юриста, враховуючи висновки до розділу 1, необхідно розпочати з окреслення світоглядних та методологічних засад наукового розгляду сутності політичної культури юриста в професійному вимірі (професійно-політичної культури юриста). Вищенаведене вважаємо необхідним перш за все тому, що плюралізм у якості найважливішої складової юридичного світогляду та методології юриспруденції, в умовах української дійсності початку ХХІ ст., тільки відроджується в оточенні моністичного підходу в його ідеалістичній і, до болю звичній матеріалістичній, марксистській версії. На нашу думку, в цьому розділі також доцільно, у межах філософсько-правового аналізу, розглянути детермінанти, принципи та функції професійно-політичної культури юриста та, як висновок, з'ясувати, чинники яких видів культури насамперед сприяють її формуванню.
2. 1. Теоретико-методологічні засади та сутність професійно-політичної культури юриста
З'ясування світоглядного та методологічного аспектів концепції професійно-політичної культури юриста зробило доцільним аналіз, у першу чергу, наукових праць, у яких розглядаються такі проблеми: філософія права як систематична наука світоглядного характеру [52; 115; 169; 226; 383; 389], методологічне значення філософії права [67; 106; 125; 139; 155; 168; 175; 177; 210; 215; 233; 295; 348; 349; 372], взаємозв'язок природно-правового мислення та правового позитивізму як основних типів праворозуміння [41; 42; 58; 91; 103; 205; 248; 250; 251; 296; 316; 317; 414], співвідношення філософії права із загальною теорією держави та права [4; 32; 130; 138; 141; 150-154; 170; 202; 204; 304; 305; 378; 380; 382; 390], антропологічні аспекти взаємодії філософії та права [37; 87; 121; 302; 329; 366; 393; 413; 420]. Цей аналіз, у свою чергу, уможливив виокремлення наступних тверджень.
Розглядаючи філософію права як світоглядну основу концепції професійно-політичної культури юриста, можна виокремити парадигми філософії права як комплекси світоглядних принципів відповідної наукової спільноти, що мають імперативну силу для багатьох поколінь дослідників. Видається доцільним зазначити три головні філософсько-правові світоглядні парадигми - природно-правову, позитивно-правову та неправову. В основі природно-правової світоглядної парадигми лежать універсальні норми й принципи онтологічного характеру, вона розглядає норми права як похідні від природного порядку. Для позитивно-правової світоглядної парадигми право - соціогенний феномен, пов'язаний з конкретними державами та їхніми інститутами, позбавлений метафізичного смислу, не потребує релігійних і етичних виправдань. Неправова світоглядна парадигма передбачає пріоритетне положення закону над правом, допускає трансформацію владної функції правосуддя в репресивну, надає перевагу насильницьким формам примусу над ненасильницькими.
Безперечно, домінуючою філософсько-правовою світоглядною парадигмою нашого дослідження має бути природно-правова, у той же час при дослідженні окремих аспектів проблеми формування професійно-політичної культури юриста не виключається й використання позитивно-правової раціональної світоглядної методологічної моделі, а, наприклад, для розуміння процесів формування професійно-політичної культури юриста за часів тоталітаризму доцільно звернутися й до неправової світоглядної парадигми. Узагалі філософсько-правові парадигми мають здатність до паралельного співіснування з перемінним домінуванням однієї з них. Щодо проблем безпосередньо методології філософії права, то їх наявність пояснюється винятковою складністю права та його онтологічного контексту.
Методологію філософії права можна визначити як систематизовану сукупність відрефлексованих пізнавальних методологічних парадигм, концептуальних підходів, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження правової реальності в її різноманітних зв'язках зі світовим буттям, а також знання про закономірності їх застосування. Методологічні парадигми філософії права можна виокремити на основі пізнавальних можливостей людини (метафізична інтуїція, філософський розум, теоретична розсудливість). Зазначене вище дає змогу виявити такі філософсько-правові методологічні парадигми: метафізику права, природно-правову філософію, юридичний позитивізм. Щодо терміна ''концептуальний підхід'', до нього відносять - побудовану на філософських категоріях світоглядну аксіоматичну ідею, яка затверджує стратегію дослідження, окреслює коло факторів, що вивчають, та розкриває зміст результатів дослідження. Під спеціальними (філософсько-правовими) дослідницькими методами розуміють процедури інтерпретації та застосування філософських категорій у процесі дослідження правових процесів.
Ураховуючи процес демонополізації методології в сучасній Україні та загрозу методологічного анархізму, звернемося до відповідних наукових розвідок П.М. Рабіновича [291]. Учений влучно зауважує, що плюралістичне використання концептуальних підходів та дослідницьких методів має відповідати принаймні таким гносеологічним постулатам: об'єктивна зумовленість обраних методів дослідження його предметом; необхідність установлення єдиної істини, яку можна довести та перевірити; спроможність концептуального підходу та дослідницького методу наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явища [291, с. 24]. Отже, на основі описаних міркувань спробуємо окреслити ті концептуальні підходи та методи, які, насамперед, можуть бути використані нами при досліджені професійно-політичної культури юриста.
У межах методологічної парадигми метафізики права є можливим використання метафізично-правового концептуального підходу (через цілісність трансцендентної надособистості до обґрунтування концепції природної моралі як основоположної складової професійної свідомості юриста). До концептуальних підходів природно-правово