РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
2.1. Особливості розгляду в органах внутрішніх справ пропозицій (зауважень) і
заяв (клопотань) громадян
Становлення правової держави, зміцнення законності і правопорядку вимагають
зростання ефективності роботи правоохоронних органів держави, в першу чергу
органів внутрішніх справ. У виконанні завдань та функцій, покладених на органи
внутрішніх справ, значна роль належить діяльності, спрямованої на розгляд
пропозицій та зауважень громадян. Ця діяльність спрямована не лише на захист
особистості, її прав та свобод, а також сприяє охороні громадського порядку і
громадської безпеки, боротьбі з різними правопорушеннями. Від її ефективності
багато в чому залежить стан правопорядку [1].
Сьогодні суспільні перетворення призводять до змін в адміністративно-правовому
статусі громадянина. Це пов’язано, по-перше, з конституційними ознаками,
додержанням та захистом прав і свобод людини — важливим обов’язком держави та
її органів. По-друге, відбувається різке підвищення ролі закону в регулюванні
статусу громадян, їхніх прав, обов’язків та відповідальності. По-третє,
адміністративно-правовий статус громадянина сьогодні проявляється значно
повніше. Поширюється спектр його регулювання в багатьох сферах економічного,
політичного та соціального життя.
Проте реальність прав і свобод громадян, закріплених у Конституції, означає
такий їх стан, коли кожна людина не лише за законом, а й фактично дійсно
володіє цими правами та свободами, може в юридично допустимих межах
безперешкодно, за своєю волею як в особистих, так і в суспільних інтересах
користуватись і розпоряджатись можливостями, що в них містяться, захищати їх
від порушень та вимагати від компетентних органів поновлення цих прав. Тобто
реальність прав і свобод громадян повинна бути забезпечена системою гарантій. У
певному сенсі гарантії можна розглядати і як певну групу прав громадян, які
сприяють реалізації та охороні й захисту їх прав і свобод. Ці права мають
двоякий характер, тому що виступають і як право, і як гарантія.
Такою гарантією у сфері виконавчої влади є право на звернення до органів
внутрішніх справ з пропозиціями та заявами. Здійснюючи назване право, громадяни
власними діями сприяють забезпеченню реалізації свого адміністративно-правового
статусу.
Права громадянина в структурі його адміністративно-правового статусу — це
формально визначені, юридично гарантовані можливості користуватися соціальними
благами, офіційно визнана міра можливої поведінки людини в
державно-організованому суспільстві [224, с. 499]. Однак вони мають сенс лише у
тому випадку, якщо громадянин має змогу їх реалізувати.
Реалізацію права можна розглядати як процес і як кінцевий результат. Як
кінцевий результат реалізація права означає досягнення повної відповідності між
вимогами норм здійснити чи утриматись від вчинення певних проступків та сумою
фактичних дій, що наступили. Реалізацією права досягається той результат, якого
прагне законодавець і який, на його думку, має привести до будь якої корисної
цілі [181, с. 257].
Реалізація права як процес може бути охарактеризована як з об’єктивної так і
суб’єктивної сторони. Нормативно визначені права особи, як права громадянина
конкретної держави (так само як свободи й обов’язки), є частиною об’єктивного
права, тобто визначеним різновидом правових норм у рамках системи чинного
права, і одночасно це суб’єктивні права, оскільки вони належать окремим
громадянам як суб’єктам права. Суб’єктивні права — це ті юридичні можливості
конкретної людини, що безпосередньо випливають із загальних правил поведінки,
встановлених законодавством [113, с. 164].
Характерні ознаки суб’єктивного права полягають у тому, що воно: належить
суб’єкту (особі); засноване на нормах об’єктивного права; являє собою
забезпечену державою та правом можливість певної поведінки суб’єкта; спрямоване
на досягнення того чи іншого соціального блага; забезпечується загальними
(економічними, політичними, ідеологічними, організаційними) та спеціальними
(юридичними) гарантіями; здійснюється в інтересах носія суб’єктивного права;
реалізація суб’єктивного права забезпечується та гарантується законом;
охороняється і захищається в судовому, адміністративному або іншому
встановленому законом порядку. Обсяг конкретних суб’єктивних прав пов’язаний з
перебігом часу, зміною життєвих умов, а реалізація прав забезпечується державою
через їх юридичне оформлення.
Але необхідно звернути увагу на те, що сутність суб’єктивного права має свою
специфіку виявлення, яка полягає в тому, що воно стосується не абстрактного, а
конкретного суб’єкта. Через конкретні правові можливості, визначені
суб’єктивним правом, соціальна свобода трансформується в свободу особистості.
Під соціальним змістом суб’єктивного права розуміється міра можливої поведінки
громадян, спрямована на досягнення цілей, пов’язаних із задоволенням інтересів.
Водночас, правові можливості, що складають зміст права на звернення
запрограмовані не лише на досягнення особистих інтересів, а також і на
задоволення соціальних інтересів [149, с. 303].
Однак соціальний характер змісту права громадян на подання пропозицій та заяв
полягає не тільки в поєднанні в ньому соціальних і особистих інтересів, а і в
його реальності. Інакше кажучи, це означає, що виникнення і розвиток інтересів
обумовлено обставинами життя, а їх реалізація об’єктивно підготовлена. Таким
чином, реальність змісту права на подання пропозицій та заяв полягає в його
забезпеченні реальною дійсністю, демократичними процесами, що розвиваються.
Зміст права на подання пропозицій та заяв, в
- Київ+380960830922