розділ 2.4. «Участь
працівників та їх представників в управлінні організацією»). ]
У чинному КЗпП, проекті Трудового кодексу відсутні норми про органи трудового
колективу (у КЗпП врегульовано тільки статус комісії по трудових спорах), їх
права та повноваження. Цей недолік не усунено й у проекті Трудового кодексу
України.
У чинному трудовому законодавстві відсутня норма про участь представників
працівників у роботі колегіальних органів управління підприємством. Тільки в
Законі України «Про господарські товариства» [232 Про господарські товариства:
Закон України від 19.09.91 (із змін. та доп.) //Відомості Верховної Ради
України. – 1991. - № . – Ст.] таку можливість передбачено для акціонерних
товариств. Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону у роботі ради акціонерного товариства
(спостережній раді) з правом дорадчого голосу беруть участь представники
профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу,
який підписав колективний договір від імені трудового колективу. В Законі
України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» така норма
відсутня. Втім, ст. 16 Федерального закону «Про професійні спілки» від 12 січня
1996 р. закріплює за професійними спілками право з уповноваження працівників
мати своїх представників у колегіальних органах управління організацією. Хоча й
Закон і не уточнює, в яких саме органах управління можуть брати участь
профспілки. Видається доцільним доповнити Закон України «Про професійні спілки,
їх права та гарантії діяльності аналогічною нормою. Мова повинна йти не тільки
про право внесення пропозицій колегіальним органам управління, а й про право
участі в засіданнях зазначених органів при їх розгляді.
Чинним законодавством не встановлено порядку участі представницьких органів у
вирішенні сумісно з роботодавцем тих чи інших питань щодо представництва
працівників. У зв’язку з цим у підрозділі сформульовані конкретні пропозиції
щодо законодавчого закріплення такого порядку.
Стаття 356 проекту Трудового кодексу України регулює представництво колективних
інтересів працівників перед роботодавцем. Такий підхід видається обмеженим,
адже профспілки здійснюють представництво інтересів працівників не тільки перед
роботодавцем, а й перед іншими суб’єктами соціального діалогу, зокрема,
органами державної влади, органами місцевого самоврядування на інших, крім
виробничого, рівнях (національному, територіальному, галузевому,
регіональному). Це прямо передбачено ч. 1 ст. 19 Закону України «Про професійні
спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до якої профспілки, їх
об’єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних
прав та інтересів членів профспілки в органах державної влади та органах
місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими
об’єднаннями громадян. Тому доцільно було б назвати зазначену статтю
«Представництво інтересів працівників у колективних трудових відносинах».
2.3. Представництво роботодавців у соціальному діалозі у сфері праці
Представництво роботодавців у соціальному діалозі у сфері праці поділяється за
рівнями: на рівні організації та на вищих рівнях – регіональному, галузевому,
державному. Визначення органів, правомочних виступати представниками
роботодавців у соціальному діалозі у сфері праці, не відрізняється від
представників роботодавця у всій системі трудових відносин.
Чинний КЗпП не містить норм про представників роботодавця, навіть визначення
останнього. Згідно з ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців»
роботодавцем визнається власник підприємства, установи, організації незалежно
від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений
ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує
найману працю.
Нормальне функціонування будь-якого підприємства можливо тільки при ефективному
управлінні. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством
безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту
підприємства або інших установчих документів (ч. 2 ст. 65 Господарського
кодексу України). [233 Господарський кодекс України: Науково-практичний
коментар /О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І.
Харитонової. – Х.: Одіссей, 2006. – 832 с.] Це може бути одноособовий орган
(посадові особи) або колегіальні органи (ради, правління, комітети). Структуру
органів управління визначає само підприємство (власник). Для керівництва
господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним
орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства відіграє
головну роль у складі адміністрації як суб’єкта трудового права на державних і
комунальних підприємствах.
Керівник підприємства традиційно викликає інтерес в юридичній літературі у
зв’язку з тим, що його праця відрізняється від праці звичайного працівника: він
виступає як роботодавець відносно інших працівників, є організатором
виробництва. Природа відносин, що виникають між керівником підприємства та його
власником, є своєрідною. З одного боку, керівник надає свою працю у
розпорядження власника майна, а з іншого – діє в організаційно-управлінській
сфері від його імені: представляє роботодавця у індивідуальних та колективних
трудових правовідносинах, в тому числі правовідносинах соціального діалогу у
сфері праці; здійснює в інтересах власника підприємницьку діяльність; організує
процес праці; вирішує кадрові питання. Відповідно до ч. 5 ст. 65 Господарського
кодексу України керівник підприємства без довіреності діє від імені
підприємства, представляє його інтереси в органах
- Київ+380960830922