Виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у позаурочній діяльності.

Розділ 2. ОБГРУНТУВАННЯ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ МОДЕЛІ І ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ВИХОВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖЕТНІЧНИХ ВІДНОСИН СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ...................с.85-168
1.1. Функціонально-прогностична модель виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у позаурочній діяльності..................................... с.85
2.2. Гуманізація відносин учасників виховного процесу як базова основа виховання культури міжетнічних відносин.....................................................с.97
2.3. Взаємодія школи з сім'єю та іншими соціальними інститутами як пріоритетна умова виховання культури міжетнічних відносин старшокласників у позаурочній діяльності ...................................................с.120
2.4. Аналіз результатів педагогічного експерименту....................................с.157
Висновки до другого розділу...................................................................с.167-168
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..........................................................................с.169-174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................с.175-196
ДОДАТКИ..................................................................................................с.197-243
ВСТУП
Актуальність дослідження. На сучасному етапі становлення громадянського суспільства, утвердження загальнодержавної політичної нації та інтеграції України до загальноєвропейського співтовариства дедалі більшої гостроти набуває проблема виховання культури міжетнічних відносин особистості. Міжетнічне зближення у процесі націєтворення має відбуватися на основі розвитку етнокультур, адже лише через засвоєння власних етнічних надбань можна по-справжньому опанувати загальнолюдськими духовними цінностями.
Це знайшло втілення у Конституції України, Декларації прав національностей України, Законі України "Про національні меншини в Україні", Законах України "Про освіту" та "Про загальну середню освіту", Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття) та інших нормативно-правових актах.
Законодавство України достатньою мірою забезпечує збереження ідентичності та культурної самобутності національних меншин, надаючи значні можливості для розвитку їхніх мов, культурних традицій, мистецтва тощо. Втім існуюче протиріччя між чинним законодавством та реальним забезпеченням прав різних етносів на місцях вимагають формування механізмів реалізації державної національної політики, головними завданнями якої є усунення чинників міжетнічної напруги і конфліктів, підтримання атмосфери толерантності, врахування етнокультурних особливостей суб'єктів поліетнічного соціуму у налагодженні міжособистісних стосунків.
В Україні за часів незалежності не було масштабних відкритих міжетнічних конфліктів. Втім політичні амбіції та сепаратистська діяльність деяких політичних діячів призвели до виникнення джерел напруженості та локальних конфліктів в окремих регіонах з різних причин: зокрема, проблема переселення та адаптації кримських татар, занепокоєність частини російськомовного населення щодо наслідків можливої "українізації України", проблема закарпатських русинів та інші. Крім того, нехтування здобутками національної культури у вихованні школярів за часів СРСР спричинило виникнення настроїв соціальної апатії, національного зречення, байдужості до української мови у значної кількості громадян нашої Батьківщини. І як наслідок, нині створилась така об'єктивна реальність, як відсутність етнонаціональної ідеологічної єдності і відповідної суспільної консолідації українського народу.
Всі процеси, що відбуваються у суспільстві, повною мірою відображаються на діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Аналіз шкільної практики показує, що під впливом указаних факторів у частини школярів - представників різних етносів виникли антиукраїнські настрої. Вони проявляються у презирстві до всього українського - мови, культури, мистецтва, традицій, звичаїв тощо. Як крайній прояв результатів міжетнічної конфронтації у багатонаціональних класах здійснюються акти вандалізму над національними святинями. З іншого боку, у деякої частини школярів української національності у стосунках з представниками інших етносів спостерігаються прояви негативних етноцентричних почуттів. Це переважно призводить до виникнення напруги у молодіжному середовищі. До того ж, ненависть до інших етносів перекидається й на ту частину рідного етносу, яка не поділяє шовіністичних поглядів.
Отже, виховання культури міжетнічних відносин у сучасних школярів є нагальною проблемою, а досягнення високої культури міжетнічних взаємин, прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, які населяють Україну, має стати пріоритетним напрямком виховної діяльності шкіл.
Однак виховання культури міжетнічних відносин школярів проводиться безсистемно, дуже часто має епізодичний характер і цілковито залежить від бажання працювати у цьому напрямку того чи іншого педагогічного колективу. Практика свідчить, що спроби вирішити питання виховання культури міжетнічних відносин у поліетнічних групах старшокласників ускладнюються факторами як соціально-психологічного, так і педагогічного характеру. Деякі педагоги переконані, що етнічна сутність не є важливою для особистості, а виховання має бути безнаціональним. Отже, сама проблема формування культури міжетнічних відносин для них не є актуальною.
Існуюче протиріччя між необхідністю вдосконалення міжетнічних відносин у молодіжному середовищі і відсутністю системи виховання культури міжетнічних відносин у школі обумовлює необхідність детального дослідження проблеми виховання культури міжетнічних відносин старшокласників з нових теоретико-методологічних позицій.
Юнацький вік є найбільш сенситивним для формування цієї інтегрованої духовно-моральної якості, оскільки саме у цей період виявляється психологічна готовність особистості до самовизначення, потреба у самоідентичності,