Розділ 2
Створення і розвиток земської системи просвіти
у Херсонській губернії
2.1. Соціально-економічні та суспільно-політичні умови діяльності земств
Земська реформа, як й інші демократичні перетворення 60-70-х рр. ХІХ ст.,
відіграла значну роль у змінах, які відбулися у суспільно-політичному та
соціально-економічному житті України. Особливо великого значення вона набула у
тих регіонах, де швидко розвивались капіталістичні відносини. До таких регіонів
належала й Херсонська губернія.
Згідно з “Положенням про губернські та повітові заклади від 1 січня 1864 року”
(далі “Положення…” 1864 р.) [54] земський устрій спочатку вводився у 34
губерніях європейської частини Російської імперії. Земства у Херсонській
губернії були запроваджені у 1865 р., першими в Україні і п’ятими у Російській
імперії [40]. Вони мали свою структуру, яка включала одне губернське, шість
повітових земств та одну окрему земську одиницю – місто Одесу (див. додаток
А).
Водночас, на Півдні України, зокрема, у ряді її міст (прикладом цього може бути
Одеса) із специфічним середовищем часто економічні інтереси домінували над
культурними, тому просвітницька діяльність земств у таких регіонах набула
особливої актуальності.
Однак на шляху утвердження земств як органів місцевого самоврядування та,
відповідно, проведення успішної господарсько-культурної діяльності, постало
чимало перешкод, зумовлених як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками.
Головною перешкодою слід вважати обмеження участі у земських зборах значної
частини населення, що виявилося у становому та майновому цензі, а також
обмеженні за статтю.
За “Положенням…” 1864 р. депутатів до земських зборів називали гласними. До
складу гласних, наприклад, Херсонського повітового земства обирали 86
чоловіків: з них 47 % складали землевласники, 28 % – городяни та 25 % –
представники від селян. У виборах також брали участь власники
торгово-промислових закладів, купецьких свідоцтв, священики та
церковнослужителі. Але згодом духовні особи були позбавлені цього права[55]. Та
й селяни брали участь у виборах опосередковано: на волосних сходах вони
визначали виборців, які потім обирали необхідну кількість гласних.
Але які б стани не брали участь у виборах, на земських зборах головували великі
землевласники та найбагатші люди Херсонської губернії: Албранди, Скадовські,
Фальц-Фейни та ін. Проте, на відміну від багатьох інших губерній, у Херсонській
дворян було не багато [26;11-43], [27]. Значну частину землевласників складали
колоністи, такі як П.Кергард, К.Фальц-Фейн, а також селяни – “дрібні
землевласники, які особисто займалися сільсько-господарською працею”. Не дворян
було чимало й серед власників капіталу. Різним був і національний склад
земства: німці, євреї, французи та ін., через що Б.Веселовський назвав склад
Одеського земства “пістрявим” [219;257,258]. Такий соціальний та національний
контингент зборів ослаблював позиції дворянства у земствах і був особливістю
земств Херсонської губернії.
Водночас, серед представників дворян також були люди, які свідомо йшли до
земських зборів, такі як П.Зелений, А.Значко-Яворський та ін. Ідеологічні
засади їхньої діяльності виникли ще до утворення земського управління і
базувалися на вченнях західноєвропейських філософів Ж.Кондорсе, О.Конта,
Г.Гегеля про прогресизм та позитивізм, що включали віру в суспільний прогрес,
який приведе до соціальної гармонії [313;432]. У діяльності органів земського
самоуправління ці земські діячі бачили можливість поступового зближення теорії
з практикою життя. Вони протистояли привілейованому положенню дворян у земських
зборах.
Звісно, таке заступництво не могло замінити повноцінного представництва
найбільшої верстви населення губернії – селян – у земствах. Хоча вони були
платниками земського збору, їх участь у роботі земств усіляко обмежувалась. Це
пояснювалося недоцільністю участі неписьменних селян у місцевому
самоврядуванні.
Згодом “Положення про губернські та повітові заклади від 12 червня 1890 року”
(далі – “Положення…” 1890 р.) [56] посилило роль дворянства у земських
установах під приводом їх більшої освіченості та придатності для роботи на
земському поприщі, порівняно з селянами. Тому дворяни були виділені в особливу
категорію виборців. Селяни могли обирати лише по одному представнику з волості,
з яких губернатор призначав потрібну кількість гласних [193;31].
Результатом “Положення…” 1890 р., яке отримало назву “земська контрреформа”,
стало те, що значна частина населення залишилась осторонь земського життя у
його найважливіших проявах – виборах та представництві у земських зборах.
Негативну сторону станового та майнового цензу для роботи земських установ
розуміли самі земські діячі, оскільки на собі відчули байдужість населення до
своєї діяльності, яка, здавалось, була спрямована на користь народу. Тому
земства Херсонської губернії виступили за зменшення майнового цензу. Так,
Херсонське губернське земство у 1902 р. клопоталося перед урядом про зменшення
його розміру до 100 десятин у Херсонському, Олександрійському та
Єлисаветградському повітах, в Ананьївському, Одеському й Тираспольському – до
125 десятин, мотивуючи це особливостями місцевої економіки [171;44].
Враховуючи наростання революційних настроїв серед народу перед революцією
1905-1907 рр. Херсонське губернське земство взяло активну участь в обговоренні
земського виборчого права, проведеного за ініціативою уряду та прийняло ряд
постанов. Пропозиції Херсонських губернських земських зборів були спрямовані
проти земської контрреформи 1890 р., що стверджувала верховенство дворянства у
з
- Київ+380960830922