РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ІНСПЕКЦІЙ
2.1. Державні сільськогосподарські інспекції у рослинництві
Галузями рослинництва, в яких створені контрольно-інспекційні органи, є
відповідно: насінництво, розсадництво, захист рослин, карантин рослин та
комплекс відносин права інтелектуальної власності на сорти рослин.
Закон України „Про насіння і садивний матеріал” визначає насінництво та
розсадництво як галузь рослинництва, що займається розмноженням насіння і
садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і
врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий
контроль.
У свою чергу, система насінництва та розсадництва визначається як комплекс
взаємопов'язаних організаційних, наукових і агротехнічних заходів, спрямованих
на забезпечення виробництва, реалізації та використання насіння і садивного
матеріалу сільськогосподарських, лісових, квітково-декоративних, а також
лікарських рослин.
Державне управління у галузі насінництва та розсадництва здійснюють Кабінет
Міністрів України та ряд спеціально уповноважених галузевих органів виконавчої
влади: з питань аграрної політики, з питань лісового господарства і з питань
житлово-комунального господарства. Отже, насінництво та розсадництво, як вид
господарської діяльності, має розгалужений характер, зокрема існує лісове,
сільськогосподарське насінництво, та насінництво у комунальному господарстві.
Значення контролю у насінництві надзвичайно важливе. Від дотримання порядку
ведення насінництва, належного зберігання, затарювання, транспортування,
маркування насіння залежить в кінцевому випадку якість виробленої
сільськогосподарської продукції. Випуск в обіг неякісного насіння може
призвести до значних збитків як для окремих сільгоспвиробників, так і у
масштабах всієї країни.
Правовідносини у сфері захисту рослин регулюються Законом України „Про захист
рослин” від 14.10.1998 р. № 180-XIV [145].
Захистом рослин називається комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат
урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого
призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності
закритого грунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і
бур’яни (шкідливі організми).
Такі організми є значною загрозою як для сільськогосподарського виробництва,
так і для рослинного світу України. Їх поширення можливо подолати лише на
централізованому рівні, шляхом створення системи постійного нагляду і
профілактики виникнення вогнищ таких організмів та підрозділів для їх
локалізації і знезараження. Ефективними такі заходи можуть бути лише при
залученні відповідних спеціально створених державних структур, бюджетних
коштів, адміністративних важелів впливу, що є однією з важливих функцій
держави.
В Україні така система діє на основі Закону України „Про карантин рослин” від
30.06.1993 р. [147]. Цей закон визначає карантин рослин, як правовий режим, що
передбачає систему заходів органів державної влади, спрямованих на захист
рослинного світу України від занесення карантинних організмів.
Протягом останніх п‘ятнадцяти років без державної підтримки за рахунок бюджету
багато колективних господарств не витримали натиску зовнішньої конкуренції і не
змогли ефективно діяти за ринкових реалій, де умови ставить не виробник, а
споживач. Більшість господарств стали збитковими, зменшили виробництво
продукції, а по суті збанкрутували. Приватний виробник в особі фермера, хоч і
почав пробивати собі дорогу, але ще не став домінуючим фактором. А дрібні
землевласники працюють поки що на забезпечення свого виживання, тобто ведуть
натуральне господарство.
У цих умовах різко скоротились агротехнічні та карантинні заходи. Державні
капіталовкладення у боротьбу з масовими шкідниками садів та полів повністю
припинилися, а землевласники коштів для цього теж не мають. Розрізнені земельні
ділянки, які декому були виділені без особливої потреби, нерідко стають не
джерелом достатку для їх власників, а носіями бур‘янів і шкідників.
У той же час нова хвиля міграційних процесів, зростаюча тенденція завезення
продуктів і насіння з-за кордону посилили небезпеку занесення на територію
України не тільки існуючих, а й нових карантинних об‘єктів [210, с. 42].
У січні 1994 р. Урядом України на пропозицію Міністерства сільського
господарства і продовольства, Міністерства закордонних справ було прийнято
рішення про вступ України до Конвенції Європейської і середземноморської
організації захисту рослин [124], представляти інтереси України в якій доручено
Головній державній інспекції з карантину рослин України.
Відносини, що виникають у зв’язку з одержанням, використанням, захистом,
відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин, регулюються Законом
України „Про охорону прав на сорти рослин”. Права на сорти рослин, так само, як
і будь-яка інша інтелектуальна власність, потребують посиленої правової охорони
з боку держави, оскільки власник чи користувач таких прав через поширений обсяг
їх використання і широкі можливості для потенційного неліцензійного
використання часто не в змозі захистити їх від порушень традиційними
цивільно-правовими засобами. Очевидно, що для того, щоб прослідкувати за усіма
можливими випадками неліцензійного використання сорту кожен власник повинен
тримати розгалужену регіональну мережу контрольних структур з досить широкими
повноваженнями по виявленню випадків такого використання. Звичайно, це є
неможливим і недоцільним. Функції охорони прав власників сорту законодавець
покладає на спец
- Київ+380960830922