Вы здесь

Види забезпечення належного виконання зобов’язань у цивільному праві України: єдність та диференціація

Автор: 
Проценко Ігор Олексійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U003352
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
Як уже вказувалось, відповідно до ст. 546 ЦК України до видів забезпечення
належного виконання зобов’язань віднесено неустойку, поруку, гарантію, заставу,
притримання та завдаток. Тут же, у ч.2 вказаної статті, відзначається, що
договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення належного
виконання зобов’язань. Зокрема, відповідно до ст. 66 Закону України „Про
господарські товариства„ [14] кредиторам повного товариства передбачене
додаткове забезпечення їхніх вимог – солідарна відповідальність його учасників
за зобов’язаннями товариства. Для кредиторів товариств із додатковою
відповідальністю передбачена дольова відповідальність за боргами такого
товариства у тому разі, коли вони перевищують статутний фонд. Тож законодавець
не обмежився лише чисто зобов’язальними видами забезпечення виконання
зобов’язань, а уже на рівні організаційно-правових форм юридичної особи теж
передбачив організаційні види забезпечення інтересів кредиторів цих учасників
цивільних відносин. При тому вони є постійними і передбачені на рівні
конструкції таких учасників цивільно-правових відносин.
Та більше йдеться про ті види, які законодавець спеціально передбачив для
забезпечення виконання зобов’язань. За юридичною характеристикою передбачені у
ч.1 ст. 546 ЦК види забезпечення належного виконання зобов’язань є акцесорними
й у випадку недійсності основного зобов’язання або припинення його дії теж
перестають існувати. Варто звернути увагу, на те, що основним зобов’язанням
здебільшого чи переважно може бути лише договірне. Охоронні та деліктні
зобов’язання основними для них, як правило, бути не можуть, а якщо і
допускаються, то переводяться на договірну основу. Тож вони виникають на основі
договору і після факту виникнення основного зобов’язання. Разом з тим винятком
із загального правила про акцесорність видів забезпечення виконання зобов’язань
є гарантія, яка має самостійний характер.
Всі передбачені види є забезпечувальними і підкорені основній меті – спонукати
боржника до виконання зобов’язання належним чином, а зважаючи на вищесказане –
договірних чи інших зобов’язань, що засновані на правочині, зокрема обіцянці
винагороди, оголошенні конкурсу. Тож забезпеченню підлягає тільки дійсне
зобов’язання. Окрім забезпечувальної функції, вони слугують і превенції
порушень зобов’язань – упереджують чи зменшують обсяг негативних наслідків, що
можуть настати при такому порушенні [138,с.46].
Встановлення цих видів забезпечення виконання зобов’язань основане на правочині
сторін чи однієї сторони із третьою особою, що повинне учинятися у письмовій
формі. Що стосовно при тримання, тут дещо інші підстави та механізм –
правомірне утримання майна боржника до тих пір, доки боржник належним чином не
виконає свого юридичного обов’язку.
Проте в навчальній літературі, навіть виданій після введення у дію ЦК України,
вони визначаються способами [200, с.490; ] або мірами. Стосовно
термінологічного різнобою ми вже визначились у його недопустимості та пристали
на необхідність слідування термінології у чинному позитивному праві. Однак не
тільки в термінологічному різнобої виникає проблема при застосуванні окремих із
видів забезпечення виконання зобов’язань, а й у їхній внутрішній конструкції та
наявності певних суперечностей, про які піде мова у подальшому.
Передбачені ЦК види забезпечення виконання зобов’язань різні за підставами
виникнення, ступенем впливу на боржника, засобами досягнення мети, наслідками
для кредитора та інших учасників забезпечувального зобов’язання. Відповідно ми
усвідомлюємо, що кожен із видів чи навіть різновидів окремих видів забезпечення
виконання зобов’язань, наприклад, застава – предмет окремого дисертаційного
дослідження, але є цікавою й їхня загальна функціональна характеристика.
Така характеристика, за змогою, буде проведена стосовно проявів загальних ознак
та властивостей цих видів забезпечення виконання зобов’язань взагалі і
договірних зокрема. У зв’язку з наведеним інтерес становлять прояви деяких із
загальних видів забезпечення виконання зобов’язань.
Єдність видів забезпечення виконання зобов’язань зумовлена їх функціональними
ознаками, про що йшлося вище, а диференціація їх рівнем (такі що потребують
дозволів на їх надання – порука та особливо гарантія) та не потребують таких
дозволів (неустойка, завдаток, застава та притримання). Тут слід мати на увазі
що така класифікація відображає й сталі в науці підходи до поділу видів
забезпечення виконання зобов’язань на особисті та речові. Така диференціація
має певні позитивні риси і є придатна для наукового використання та викладення
систематики видів забезпечення виконання зобов’язань у навчальному процесі.
Проте, нагадуємо, законодавець чомусь не притримувався такого критерію і після
неустойки зразу ж помістив особові види забезпечення виконання зобов’язань, а
потім повернувся до речових. Тим самим він оставив питання перед наукою
цивільного права.
2.1. Речові види забезпечення виконання зобов’язань
Найбільш поширеним видом забезпечення належного виконання договірних
зобов’язань, особливо грошових та строкових (сукцесивних), є неустойка.
Відповідно до ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше
майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником
зобов'язання. Крім цього, неустойка передбачена у ГК України, зокрема його ст.
230, 231. Уже у цих статтях закладено розбіжності, котрі Н.С.Кузнєцова [3 Із
ранкової доповіді Н.С.Кузнецової на Міжнародній науково-практичній конференції
„Розвиток цивільного законодавства України: шляхи