РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ТРАДИЦІЇ ОХОРОНИ ПРИРОДНОГО ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ
Витоки заповідання природи сягають глибокої давнини, коли предки українців —
давні слов’яни, намагаючись пояснити навколишній світ і усвідомити своє місце в
ньому, визнавали себе частинкою живої природи. В той час виникли перші
„празаповідники” – лісові урочища або інша місцевість, на території якої
заборонялося нанесення будь-якої шкоди довкіллю.
Відомий український письменник І. Нечуй-Левицький, підкреслював, що „в давні
часи чоловік не одрізняв себе од звірів, од птиць, навіть од дерева і квіток і
дивився на природу, як і на самого себе....” [68 Нечуй-Левицький І. Світогляд
українського народу (ескіз української міфології). – К: АТ „Обереги”, 1992. –
С. 73 – 74.].
У світогляді наших предків велике місце займали дерева. Особливо вражаючими
були вікові діброви із велетенськими дубами. Як зазначав Михайло Грушевський, у
слов’ян „дерева заступили місце храмів або якихось образів. Для молитв, жертв,
взагалі культу, звичайно служили ті місця, де чоловік особливо живо відчував на
собі вплив природи, подих тієї таємничої сили, що переймала її і була властивим
предметом культу, — де він уважав можливим зблизитись до сеї таємничої сили як
найблизше...” [69 Грушевський М.С. Історія України – Руси: в 11 томах, 12
книгах. — К.: Наукова думка, 1991. — (Пам’ятки історичної думки України). —
Т.1. — 1991. — С. 325.] .
Отже, можна вважати, першими „празаповідниками” гаї, що служили місцем для
проведення культових відправ і мали сакральне значення. Вони називались
по-різному: гайбог, божниця, божелісся, праведний ліс, — і вважалися „житлом
богів на землі” [70Плачинда С. Словник давньо-української міфології. — К.:
„Український письменник”, 1993. — С. 20.]. У священних гаях заборонялося не
лише рубати дерева, але й приходити сюди без дозволу волхвів.
Заповідними були, переважно, дубові гаї, оскільки саме дуб асоціювався у
слов’ян з першим божеством — Перуном. Дубу надавали символічне значення,
ототожнювали із світовим деревом – прадубом, який росте у вирії [71 Войтович В.
Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — С. 135. ].
Вважалося, що в цьому дереві зберігаються душі воїнів та дужих ратаїв. Для
господарських потреб дозволялося брати лише сухе гілля чи повалене Стрибогом
(вітром) або Перуном (вдарено блискавкою) дерево. Дуби рубали лише з дозволу
волхвів і використовували на будівництво житла. В цьому випадку душі померлих
оберігали мешканців хати, сприяли, щоб у ній народжувалися і виростали „добрі
воїни чи працьовиті орії” [72Плачинда С. Вказана праця.— С.24.]. Про ритуальне
використання дуба нашими предками свідчить, зокрема, знахідка (1909 р.)
стовбура дуба із вбитими в нього декількома кабанячими щелепами, розташованими
у вигляді квадрату [73 ІР НБУВ. — Ф. Х. — 31453. — Арк. 1 – 2.].
Нашими пращурами дерева асоціювалися з богами: ясен — Перуном й Ареєм, береза —
Ладом, клен — Полелем [74 Войтович В. Вказана праця. — С. 17.]. Саме ліси, гаї
стали місцями язичницьких поклонінь.
Письмові свідчення про язичницькі обряди в лісах дійшли до нашого часу в
„житіях” та літописах. „Повість врем’яних літ”, зокрема, зазначає, що посланці
із Риму вважали богами Володимира „просто дерева” [75 Повесть временных лет.//
«Изборник». Сборник произведений литературы древней Руси. — М.: «Художественная
литература», 1969. — С. 63 — 66.]. Після прийняття християнства Володимир
осуджував тих, хто продовжував молитися „въ рощевьи” [76 Тутковский А. П. Культ
лесов прежде и тепер. //Киевское слово. — 1893 —№1998. — 7 августа.].
Проте язичницькі традиції були живучими. В житії князя Костянтина Муровського
йдеться про слов’янських язичників, котрі прикрашали рушниками дерева,
здійснюючи свої релігійні обряди. У грамоті короля Сигізмунда III (1619 р.)
згадується „Святошинський борок” на західній околиці Києва. Деякі дослідники
вважають, що тут, ймовірно, у сосновому лісі, поклонялися Святовиду або
Світовиду, який і дав назву місцевості [77 Боровський Я.В. Світогляд давніх
киян. — К.: „Наукова думка”, 1992. — С.75.].
Втративши з часом своє культове значення, колишні заповідні ліси ще довго
зберігали особливий статус завдяки народним традиціям і повір’ям. Так, на карті
України ХVII століття французького військового інженера і картографа Г. Боплана
зазначений „Нерубай ліс”. Сама назва свідчить про своєрідне „табу” на знищення
дерев у цьому масиві [78 Боплан Гійом Левассер де. Опис України, кількох
провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь
Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. — К.:
Наукова думка; Кембрідж (Мас.): Укр. Наук. Ін-т, 1990. — На форзаці.]. У
Черкаській області біля села Михайлівка й сьогодні є урочище Перуни — священне
місце древніх слов’ян [79 Мезенцева Г.Г. Канівське поселення полян. — К.:
Вид-во КДУ, 1965. — 124 с.].
Із введенням християнства замість празаповідників, що мали сакральне значення,
виникають заповідні території, створені з утилітарною, меркантильною метою.
Людина стала більше використовувати деревину у сільському господарстві та
ремеслах. Широке використання хутра у торгівлі привело до того, що уже в часи
Київської Русі затверджуються державними актами природні угіддя, де обмежується
полювання. „Оустав Великого князя Ярослава Володимировича о судах”
регламентував полювання на диких звірів, особлива увага приділялася бобру.
Окремі старі дерева, які раніше обожнювалися, з часом набувають іншого,
практичного значення: сторожових пунктів, межових знаків. Таку думку, зокрема,
висловлював видатний біолог Микола Шарлемань. Він відзначав шанобливе ставлення
слов’ян до старих дерев, особливо дубів, які навіть м
- Київ+380960830922