Розділ 2
НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО імені Т. ШЕВЧЕНКА ЯК ПОСТУП УКРАЇНСЬКОЇ СУСПІЛЬНОЇ ТА
НАУКОВОЇ ДУМКИ
(1873-1940)
2.1. Становлення та діяльність Наукового товариства
імені Т. Шевченка
Ідея створення наукових товариств своїми коренями сягає ще тих давніх часів,
коли Україна наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. втратила власні кордони,
культуру, мову, внаслідок поділу її території між Російською та
Австро-Угорською імперіями. Скасування гетьманату, зруйнування Запорізької
Січі, пригноблення українського народу сусідніми державами, нав’язування їх
культури і мови призвели до повної втрати державності України. Той факт, що ще
в недалекому ХVІІ столітті Україна була країною освіченішою, ніж Росія, давав
українському народу надію на набуття української державності. Як свідчить
історія, Україна у своєму розвиткові української нації та власних кордонів
більшість часу перебувала у боротьбі за власну державність і культуру.
Український народ споконвічно прагнув до розвитку держави, культури, мови,
подарував світові славетну когорту талановитих митців. Щоразу, коли Україна
опинялася під владою сусідів, серед українського народу знаходились люди, які
повставали і виборювали власну національність. Так сталося й на початку ХІХ
століття. У різних регіонах України з’являлися осередки свідомих українців,
яких хвилювали питання збереження національної культури. Їх дії знаходили
позитивні відгуки й підтримку [65].
У 1805 р., в центрі Слобідської України місті Харкові – молоді культурні діячі,
що згуртувалися навколо видатного українського філософа Григорія Сковороди,
домоглися створення університету, в якому зосереджувалася наукова і літературна
праця українських митців. З’явилися твори авторів, які й дотепер вважаються
яскравим прикладом української класичної літератури, мають певну актуальність у
будь-якому історичному періоді. Серед них потрібно згадати
Г. Квітку-Основ’яненка, С. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського,
О. Метлинського. У 1837 р. М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький створили
збірник “Русалка Дністрова”, який символізував початок національного
відродження на Західній Україні.
Такі заходи вороже сприймалися російською владою. Цар Микола І переслідував
перші спроби українського національного відродження, був причетний до знищення
Кирило-Мефодіївського братства у 1847 році. Тільки під час царювання Олександра
ІІ, після Кримської війни 1853-1856 рр., українські науково-літературні сили
почали гуртуватися вже в Санкт-Петербурзі навколо науково-мистецького журналу
“Основа” (1861-1862), але і цей осередок було знищено наказом міністра
внутрішніх справ Валуєва від 18 липня 1863 р. про заборону української мови.
Абсолютний тиск з боку царського уряду на українських митців спричинив зміщення
центру української культури на Західну Україну. Як зазначають сучасники,
польський уряд, на відміну від російського, ставився до українців дещо
поблажливіше [71].
У 1866-1869 рр. у Львові вийшли випуски з віршами Т.Г. Шевченка. Західні
журнали друкували також твори Марка Вовчка, П. Куліша, Т. Шевченка.
Синтезування українських культурних здобутків на Західній Україні сприяло тому,
що в 1873 р. у Львові було утворено Фонд для розвитку української літератури та
культури, який отримав назву Літературне Товариство імені Шевченка. Спочатку
головною метою Товариства було поширення українських літературних творів.
Економічний стан Галичини того періоду був досить скрутним, тому основною
проблемою Товариства стала нестача коштів, що значно утруднювало видавничу
діяльність. Товариство ім. Шевченка спочатку притримувалося тільки
літературного напряму діяльності. На відміну від Товариства “Просвіта”, яке
поширювало українську освіту і культуру серед простого народу, Товариство
ім. Шевченка було спрямоване на діяльність у певному колі мистецької та
літературної інтелігенції. Тривалий час видавнича робота була головним напрямом
діяльності Товариства. Для українських шкіл і гімназій друкувалися різні твори
і книжки українською мовою. Одночасно видавництво Товариства займалося виданням
періодичних видань та часописів. У 1878 р. було надруковано літературно-наукову
частину українського річника “Правда”. З 1885 р. Товариство стало офіційним
видавцем часопису для українських сімей “Зоря”, який припинив своє існування у
1897 р., однак, завдяки активній діяльності Володимира Левицького, перетворився
на важливий всеукраїнський літературний журнал. У ньому друкували свої твори
такі видатні особистості, як Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Ольга
Кобилянська, Наталя Кобринська, Іван Франко, Осип Маковей, Богдан Лепкий.
Згодом “Зорю” замінив “Літературно-Науковий вісник”. Члени Товариства проводили
збори вчених і літераторів, влаштовували публічні та літературні вечорниці.
Літературне Товариство ім. Шевченка було створене переважно діячами з
центральних земель і незабаром до його лав почали ставати українці з різних
куточків України. Головними засновниками та ініціаторами Товариства стали
Олександр Кониський (1836-1900), Єлизавета Милорадович (1830-1890), Дмитро
Пильчиков (1826-1893), Степан Качала (1815-1888), Михайло Жученко (1840-1880).
За дорученням членів української громади Д. Пильчиков і М. Драгоманов склали
статут, який було затверджено у Галицькому намісництві 11 грудня 1873 року. Цю
дату вважають датою заснування Товариства, яке фактично розпочало свою
діяльність у лютому 1874 р. Першим головою цієї організації став доктор Корнило
Сушкевич (1840-1885), який обіймав цю посаду аж до своєї смерті.
До 1892 р. Товариство ім. Шевченка офіційно не мало наукових напрямів
досліджень.
- Київ+380960830922