Розділ 2).
Розмір жалування для членів присутствій визначався штатним розписом щодо кожної
губернії окремо. Всі губернії імперії були поділені на два розряди . Губернії
першого розряду (таких було лише 6) визначались більш високим рівнем оплати
праці чиновників. Тоді, як губернії другого розряду (куди увійшло й Київське
намісництво) – нижчим рівнем жалування [557 Григорьев В. Реформа местного
самоуправления при Екатерине ІІ. – СПб., 1910 – С. 333.]. Жалування
виплачувалось тричі на рік за грудневу, травневу та вересневу третини. Його
розміри диференціювались залежно від посади, яку займав той чи інший чиновник.
Причому, чин який він одержував «за уряд» не впливав на кількісні показники
службового окладу. Наступна таблиця дає уявлення про розміри жалування для
різних категорій чиновництва Київського намісництва.
Таблиця 3.1.
Річні посадові оклади чиновників Київського намісництва
Чиновницька посада
Сума жалування
Вища бюрократія
Губернатор
3000 р.
Віце-губернатор
1200 р.
Голови Кримінальної та Цивільної палат
840 р.
Радники Кримінальної та Цивільної палат
600р.
Асесори Кримінальної та Цивільної палат
300р.
Директор економії
1000 р.
Продовження таблиці 3.1.
Радник митних справ
1000 р.
Радник Казенної палати
600 р.
Губернський казначей
300 р.
Асесори Казенної палати
300 р.
Губернський прокурор
600 р.
Совісний суддя
600 р.
Губернський землемір
400 р.
Голови ВЗС, Верхньої розправи та Губернського магістрату
360 р.
Чиновники центральних органів управління
Губернські стряпчі
360 р.
Дворянські засідателі Совісного суду
360 р.
Міщанські засідателі Совісного суду
200 р.
Селянські засідателі Совісного суду
60 р.
Засідателі ВЗС
360 р.
Засідателі Губернського магістрату
200 р.
Засідателі Верхньої розправи
60 р.
Прокурор ВЗС
360 р.
Прокурор Губернського магістрату і Верхньої розправи
300 р.
Стряпчі ВЗС
300 р.
Стряпчі Губернського магістрату та Верхньої розправи
200 р.
Повітове чиновництво
Повітові судді
300 р.
Засідателі повітових судів
250 р.
Земські ісправники
250 р.
Дворянські засідателі НЗС
200 р.
Селянські засідателі НЗС
60 р.
Розправні судді
250 р.
Засідателі Нижніх розправ
60 р.
Повітові казначеї
250 р.
Продовження таблиці 3.1.
Повітові землеміри
300 р.
Повітові стряпчі
150 р.
Міські чиновники
Городничі
300 р.
Бургомістри магістратів
120 р.
Ратмани магістратів
100 р.
(Таблиця складена на основі даних – ПСЗ – Т. 16. – С. 461.; Т. 23. – С. 730.)
Визначення суми жалування носило виразно продворянський характер. Хоча оклади
на вищому, центральному, повітовому та міському рівні різнились, проте
чиновники дворянських виборних судових органів як в столиці губернії, так і в
повітах одержували приблизно ідентичну суму, тоді як їх колеги міщани і
особливо виборні з козацько-селянського середовища мали набагато нижчу
заробітну плату. Особливо це яскраво проявилось на прикладі засідателів
Совісного суду, де дворянські засідателі отримували 360 р. в рік, міщанські –
200 р., а селянські лише 60 р. В цілому можна сказати, що козацько-селянські
виборні чиновники були найнижче оплачуваними службовцями. Бургомістри та
ратмани міських магістратів теж мали невисокі оклади. Характерно, що частина
міського чиновництва опинилась взагалі поза штатним розписом і не могла
претендувати на постійне жалування (міський голова, городовий староста, судді
словесного суду). Це, однак, не означало, що ці чиновники не мали оплати за
свою працю. Продовжувала існувати архаїчна система оплати праці «за труды»,
тобто за виконання певних службових обов’язків. Але ця оплата здійснювалась з
боку осіб, які користувались послугами посадовця. Зокрема, про поширеність
такого способу оплати маємо відомості щодо словесних суддів Тверського
намісництва [558 Середа Н.В. Реформа управления Екатерины Второй.
Источниковедческое исследование. – М., 2004 – С. 355.]. Зазначимо, що вища
імперська влада намагалася боротися з даною тенденцією. Так, указом від 5
квітня 1784 р. були заборонені доходи з судових справ, що переносило дану
практику в розряд службових злочинів [559 ПСЗ. – Т. 22. – С. 98.]. Чиновники
міських магістратів також опинились в нерівному становищі з членами присутствій
інших управлінських установ губернії. Сенатським указом від 13 грудня 1787 р.
була закріплена практика виплати жалування ратманам та бургомістрам магістрату
не з губернського казначейства, а з міських доходів. Це обумовлювалось тим, що
магістрат мав певне нерухоме майно в місті, від якого отримував прибутки, а
також стягував різноманітні збори які поповнювали міський бюджет. Таким чином,
за думкою законодавців, він мав змогу самостійно забезпечувати своїх чиновників
жалуванням [560 Там же – С. 965.]. Характерно, що штатний розпис не передбачав
жалування для таких впливових представників дворянської корпорації як
губернський та повітові предводителі дворянства. Для деяких категорій
чиновників на законодавчому рівні були забезпечені різні надбавки до окладу.
Наприклад, згідно з іменним указом від 28 січня 1782 р., для чиновників
нововідкритої експедиції по винній та соляній частині при Казенній палаті було
передбачено «особлива винагорода» за старання в примноженні казенних прибутків
[561 Там же. – С. 436.]. Для деяких чиновників була передбачена також виплата
так званих столових грошей. В 1782-1796 рр. столові гроші були передбачені лише
для генерал-губернаторів. Згідно з іменним указом від 6 жовтня 1781 р.,
щомісяця їм виплачувалось по 500 р. [562 Там же. – С. 279.]. Персонально ж для
генерал-губернатора П.О. Румянцева ця сума була значно збільшена і в 1782 р.
сягнула 16 тис. щомісяця [563 ЦДІАК України. – Ф. 736. – Оп. 1. – Спр. 15. –
Арк. 8.]. Проте, наві
- Київ+380960830922