РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНА та СОЦІОКУЛЬТУРНА
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ОСВІТИ
2.1. Стан диференціації освіти в сучасному українському суспільстві
У цьому розділі автор має намір як в цілому обговорити процеси, що відбуваються
в сучасному українському суспільстві, так і згодом в їх контексті розглянути
чинники, умови, наслідки соціокультурної диференціації освіти. Звертаючись до
напрацювань науковців, зокрема соціологів, можна побачити вирізнення як
важливих тенденцій сучасності, так і розмірковування з приводу вибору доречних
для їх визначення теоретичних концепцій, методологічних принципів та методичних
рішень отримання якісних емпіричних матеріалів. Відсутність єдиної правильної
теоретичної концепції до розгляду сучасного українського суспільства на відміну
від минулої радянської епохи, мабуть, відкриває простір для розробки нових
підходів та теорій, унеможливлюючи утворення нового догматизму, бо творчі
дискусії тільки посилюються серед суспільствознавців.
Сьогодні загальновизнано, що стан кожного сучасного суспільства не можливо
осягнути поза осмисленням світових, глобальних тенденцій, що описати можна в
термінах, наприклад, теорії модернізації. “…ця теорія виникла для опису явищ
змін у соціально-економічних відносинах традиційних суспільств колишніх
колоніальних країн, що одержали після війни політичну незалежність, у їх
прагненні мати риси сучасних розвинених суспільств. У працях Е. Етціоні,
П. Бергера, Ш. Ейзенштадта та інших авторів розкриваються різні закономірності
процесу модернізації й узагальнюється досвід модернізації в різних країнах і
регіонах. Модернізація є рисою транзитивного суспільства.
Модернізація розглядається як процес міжнародної соціалізації. Подібно до того,
як дитина засвоює в процесі соціалізації основні норми і цінності суспільства,
так країни з традиційним укладом життя прагнули у своєму розвитку засвоїти
взірці західної цивілізації. І хоча такі прагнення викликали критику у західних
країнах, усе-таки процеси міжнародної соціалізації в багатьох країнах
розглядалися як програма розвитку.
Колишні соціалістичні держави, звичайно, не були традиційними, подібно до
деяких африканських і азіатських країн, але й перед ними поставали і
продовжують поставати проблеми засвоєння норм і цінностей західних країн. Тому
й щодо колишніх соціалістичних країн також стали застосовувати концепції
модернізації в її інтерпретації як міжнародної соціалізації.
У закритих суспільствах потреби виникають у міру створення можливостей для їх
задоволення. Це процеси економічного і соціального гомеостазу, що забезпечують
стабільність і рівновагу в суспільстві. Доки СРСР був країною із закритим
суспільством, проблеми розриву між потребами, що виникають, і можливостями
економіки та промисловості стояли не дуже гостро. Люди були бідні, але багато
хто про це не знав. Значна частина населення сприймала свою країну як найкращу
в світі і пишалася нею. Після падіння залізної завіси не тільки в
інформаційному, але й в економічному і політичному змісті процеси гомеостазу
були порушені. Приклади більш розвинутих країн породили проблему значного
випередження зростання потреб порівняно з можливостями економіки. Це, у свою
чергу, викликало соціальне напруження і масову незадоволеність країною, урядом,
владою в цілому.
Виник ефект “втрати майбутнього”, коли люди стали побоюватися за свою долю, за
своє майбутнє. Втрата “культури самодостатності” зумовила психологічне
напруження, невдоволення і соціальну кризу. Перед країною постала проблема
модернізації. Мова йде не просто про зростання економіки і виробництва товарів,
а саме про засвоєння і задоволення політичних, споживчих та інших стандартів
розвинутих європейських країн, тобто про проблеми міжнародної соціалізації.
Але процес модернізації займає певний час. Цей період можна назвати
транзитивним, тобто періодом переходу, трансформації одного типу суспільства в
інший. Стан межі породжує певні проблеми. Перш за все суміжність має
властивість одночасно набувати рис того стану, від якого процес відходить, і
риси того стану, до якого процес переходить. Тобто транзитивне суспільство має
змішану, неоднорідну структуру.
Сучасність вимагає нових методів її дослідження. Деякі суспільствознавці
пропонують новий етап у розвитку суспільства називати постмодернізацією або
іншими схожими термінами. Чи притаманна Україні постмодернізація? Економічні та
соціальні труднощі не вилучають нашу країну з кола сучасних країн. У
соціокультурному значенні деякі риси постмодернізму мають прояв і в Україні.
Сучасною нашу країну роблять люди, які створюють соціальний світ. Він багато в
чому, з точки зору традиційного мислення, виглядає абсурдним, незрозумілим.
Вироблення іншої – постмодерністської – парадигми суспільствознавства допоможе
більш природно сприймати сучасність.
Постмодернізм не просто більш витончена новітня методологія соціального
пізнання, а й об’єктивна характеристика соціальної реальності.
Постмодерністське розуміння порядку конституюється з хаосу. Це не просто
впорядкований хаос, а певне ставлення до хаосу як до своєрідного різновиду
порядку. Таке розуміння дає змогу зберегти відчуття стабільності в умовах,
здавалося б, дефіциту впорядкованості. Розвиток суспільства здійснюється у
вигляді трансформації, яку розуміють у рамках постмодернізму як поєднання,
здавалося б несумісного: консерватизму і лібералізму, соціалізму і капіталізму,
модернізації і традиціоналізму, прогресу і регресу.
У нашому суспільстві вирішуються завдання відразу декількох історичних
періодів, включаючи модернізацію і постмодернізацію. “Не розв’язавши усіх
проблем модернізації
- Київ+380960830922