РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ СКЛАДУ НЕЗАКОННОЇ ПОРУБКИ ЛІСУ
2.1. Об’єкт незаконної порубки лісу
Годі й шукати проблему кримінального права з більшою кількістю спірних
моментів, ніж галузь учення про об’єкт злочину [77, с. 111]. Утім, її
дослідження має вкрай велике значення. Відповідаючи на запитання: що
обґрунтовує виокремлення тих чи інших «екологічних» діянь з числа правопорушень
взагалі у сферу злочинного, можна стверджувати, що основним критерієм
злочинності діянь за наявності всіх інших передумов кримінальної
відповідальності буде серйозність шкоди, завданої діянням якомусь охоронюваному
кримінальним законом об’єкту. В цьому сенсі суспільна небезпека злочину
обумовлюється, насамперед, об’єктом посягання [78, с. 50]. Його правильне
визначення дозволяє, крім суспільної небезпеки, розкрити зміст учиненого діяння
та його юридичні ознаки, сприяє точному й однаковому застосуванню кримінального
закону. «За объектом преступления, — відзначав Б. С. Утевський, — скрывается
подлинная природа той или иной категории преступлений, того или иного
конкретного состава преступления» [79, с. 292]. Цим і пояснюється те, що
розглянуте питання завжди посідало й досі посідає одне з центральних місць у
теорії кримінального права.
Водночас, Б. С. Никифоров, який зробив величезний внесок вивчення теорії
об’єкта злочину, писав: «В литературе не решен даже вопрос о том, что является
этим объектом — общественные отношения или что-либо иное» [80, с. 6].
Незважаючи на те що питання про визначення поняття об’єкта злочину є глибоко
дискусійним, однозначно не розв’язаним і досі заслуговує на спеціальний
розгляд, у цій роботі під об’єктом посягання, передбаченого ст. 246 КК України,
ми будемо розуміти сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних
відносин, яким завдається шкода внаслідок злочинного діяння.
Класифікацію об’єктів «по вертикалі» прийнято розглядати на триступінчастому
рівні: загальний об’єкт, родовий об’єкт та безпосередній об’єкт як конкретний
прояв суспільних відносин певного виду [81, сс. 81—105; 38, с. 115;
82, с. 159].
При цьому, наприклад, М. І. Коржанський прямо не відмовляється від тричленної
класифікації об’єктів злочину «по вертикалі», однак робить висновок, що всі
об’єкти необхідно розділити на чотири групи: загальний, родовий, видовий та
безпосередній. На його думку, об’єкт посягання, що в даній класифікації
йменується безпосереднім, насправді є не безпосереднім, а видовим.
Безпосереднім об’єктом злочину слід вважати об’єкт конкретного посягання (життя
Данилова А. П., здоров’я Захарова І. С.) [83, с. 73]. Видовим об’єктом є
об’єкт, на який посягають всі злочини окремого виду (вбивство, викрадення,
образа, дезертирство, хабарництво
тощо)» [84, с. 123].
З огляду на вищенаведену позицію вивчення еволюції наукових поглядів на предмет
нашого дослідження (об’єкт злочину і, зокрема, об’єкт незаконної порубки лісу),
ми пропонуємо додержуватися загальноприйнятої класифікації об’єкта «по
вертикалі». Ця класифікація цілком відповідає потребам практики, вона досить
логічна, тому що базується на співвідношенні філософських категорій
«загального», «особливого» та «окремого».
Отже, загальним об’єктом злочину називаються суспільні відносини, які
охороняються, захищаються нормами кримінального права [85, с. 31]. Незаконна
порубка лісу, як і будь-який інший злочин, зрештою, завдає шкоду всій системі
суспільних відносин, що і виступає загальним об’єктом цього посягання.
Родовий об’єкт являє собою частину загального об’єкта, тобто частину
регульованих суспільних відносин від загального об’єкта. Родовий (груповий)
об’єкт — це об’єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю
соціально-політичною та економічною сутністю суспільних відносин, які мають
охоронятися через це єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових
норм. Водночас, групування суспільних відносин здійснюється не довільно, а на
основі об’єктивно наявних критеріїв, які обумовлюють їхню тотожність або
однорідність [32, сс. 75—76].
Як ми вже відзначали, у КК України 2001 року законодавець розташував статтю про
відповідальність за незаконну порубку лісу в окремому розділі VIII поряд з
іншими екологічними злочинами, що мають своїм предметом — як і розглянуте
посягання — природні багатства. Попри це, в теорії кримінального права досі не
вироблено єдиної думки щодо родового об’єкта порубки лісу. Простежмо еволюцію
наукових поглядів на цю проблему.
Отже, деякі вчені висловили точку зору про те, що родовим об’єктом злочинів,
які посягають на природні багатства, є суспільні відносини з використання
природних ресурсів для господарської (та інший) діяльності. Одним з перших у
кримінальному праві цю думку висловив А. Н. Трайнін, розглядаючи подібні діяння
як порушення правил про виробництво промислів» [86, сс. 119—120]. Близьку до
цієї позицію мала З. А. Вишинська [87, сс. 281, 295, 302]. До прихильників
цього погляду відносив себе В. К. Глистін [88, с. 33]. Концепція ця була
закріплена і в старому КК України 1960 року, де частина екологічних злочинів (у
тому числі ст. 160, що передбачала відповідальність за незаконну порубку лісу)
знаходилася в розділі «Господарські злочини».
Таке визначення екологічних злочинів як різновиду господарських мало негативні
наслідки з позиції не тільки теорії, але й практики. Оскільки розділи
статистичної звітності багато в чому збігалися зі структурою Особливої частини
КК України, показники екологічної злочинності в ній не містилися. Екологічні
злочини відносилися до незначних, другорозрядних. Сил і коштів на боротьбу з
ними виділялося мало, та й
- Київ+380960830922