РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ
ХІХ ст.
Для абсолютної монархії, рис якої набуває Російська імперія у ХVІІІ ст.,
характерним було зростання як кількості окремих міст, так і міського, зокрема
посадського населення. Ця тенденція призводила і до збільшення кількості
злочинів, у зв’язку з чим, починаючи з доби петровських реформ, простежується
тенденція до створення регулярної поліції, у тому числі й міської.
На початку ХVІІІ ст. вже простежуються спроби виокремлення міської поліції,
хоча її наявність можна констатувати тільки за часів правління Катерини ІІ. Із
приєднанням до імперії нових територій наприкінці ХVІІІ ст. пов’язане
виникнення нових міст (серед яких і Одеса), які також потребували поліцейської
опіки.
Розвиток та реформування поліцейської системи протягом ХVІІІ ст. створили
передумови для її функціонування у першій половині ХІХ ст.
2.1. Структурна характеристика міської поліції
Протягом першої половини ХVІІІ ст. управління міською поліцією, зокрема
Московською поліцмейстерською канцелярією, як і Головною (Санкт-Петербурзькою),
формально було побудовано на засадах колегіальності. Керівна верхівка
складалася з обер-поліцмейстера, судді та офіцера у чині майора або
підполковника. У разі необхідності вони отримували від гарнізонних канцелярій
військові команди на певний час та окремих військовослужбовців на постійну
службу [195, с. 94].
У 30-х рр. ХVІІІ ст. запроваджується поліція в окремих містах у вигляді так
званих поліцмейстерських контор. Штат їх складався, як уже зазначалося, з
поліцмейстера, одного унтер-офіцера, одного капрала й 6 – 8 рядових [196, с.
124 – 125].
Устрій поліцейського апарату в містах наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст.
визначався „Статутом Благочиння”, який було затверджено Катериною ІІ 8 квітня
1782 р.
Головним міським органом поліції за Статутом стає Управа благочиння. Її
очолював генерал-поліцмейстер у Санкт-Петербурзі, обер-поліцмейстер у Москві,
поліцмейстер у губернському місті та городничий у повітовому місті. Управа мала
забезпечувати охорону порядку, виконання підданими законів, розпоряджень
центральної влади, губернської адміністрації, приймати рішення з міського
благоустрою, контролювати виконання церковних порядків, збереження громадського
порядку.
Управа благочиння була як поліцейським, так і судовим органом. У зв’язку з цим
до її складу входили два пристави (з карних та цивільних справ). Оскільки суд
мав становий характер, до складу Управи входили також два ратмани, яких обирали
представники міського населення.
Місто поділялося на частини і квартали за кількістю будинків. Якщо місто
нараховувало більше 4 тис. будинків, воно поділялося на частини по 200 – 700
дворів. Частини, у свою чергу, поділялися на квартали по 50 – 100 дворів у
кожному. У частині головою поліцейського управління був частинний пристав, у
кварталі – квартальний наглядач.
Центральним органом, де перебувала канцелярія частинного пристава була
„частина”, „часть” або „з’їжджа хата”. Для допомоги частинному приставу
надавалися два „графські сержанти”. При кожній частині існували частинні
поліцейські команди.
До структури частини також входили: пожежна команда на чолі з брандмейстером
[211, ст. 84]; частинний маклер [211, ст. 82].
У межах частини обов’язковою була наявність однієї народної школи та одного
торговельного ринку або базару [211, ст. 83].
При кожній частині працював загальноміський словесний суд, членів якого обирали
городяни. Він розглядав дрібні цивільні тяжби за спрощеним усним судочинством.
На чолі кожного кварталу стояли квартальні наглядачі та квартальні поручики.
Квартальний наглядач обирався Управою благочиння, а квартальний поручик –
мешканцями кварталу на 3 роки. За порядком на вулицях спостерігали рядові
поліцейські – будочники (вони знаходились у спеціально пофарбованих будках).
Усі поліцейські посади вписувалися до „Табелі про ранги” [211, ст. 12, ст. 134
– 135].
Керівництво поліцією покладалося на губернську владу: губернське правління
вирішувало питання щодо призначення або звільнення поліцейських з посад.
У містах, які знаходилися на кордонах Російської імперії і мали військові
гарнізони, передбачалося „наблюдение полиции предоставить комендантам”. Сенат
контролював поліцейське управління у столицях.
Головне завдання поліції полягало у зберіганні порядку благочиння й
добронорову. Поліція спостерігала за виконанням законів та рішеннями місцевих
органів влади, контролювала виконання церковних порядків, збереження
громадського спокою. Вона спостерігала також за розвагами, охороною здоров’я,
міським господарством. Поліція припиняла дрібні карні справи, виносячи за ними
власні рішення, здійснювала попереднє слідство та розшук злочинців [200].
Наприкінці XVIII ст. простежуються тенденції до централізації поліції та
підпорядкування її військовій владі. У 1796 р. під час нового розподілу імперії
на губернії відбувався розподіл видів міської поліції за складом та
управлінням. Поліцейські обов’язки комендантів були закріплені в новому
військовому статуті та підтверджені спеціальним указом від 18 березня 1797 р.
Наказами імператора Павла І в Санкт-Петербурзі та Москві були призначені
військові губернатори, а в найважливіші губернські міста – військові
коменданти, яким і була підпорядкована поліція.
Нова організаційна структура закріплювалась у правових актах: Статуті
столичного міста Санкт-Петербурга, затвердженому імператором Павлом І 12
вересня 1798 р. та Статуті міста Москви, затвердженому 17 січня 1799 р. У
відповідності до Статуту Санкт-Петербурга кер
- Київ+380960830922