РОЗДІЛ 2
ПРОЦЕС ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ
УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗАСОБАМИ ВИКОРИСТАННЯ
ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПОНЕНТИ
2.1. Методика естетичного виховання майбутніх учителів іноземної мови з
використанням загальнокультурної компоненти.
Нова концепція освіти, сучасні вимоги до викладання іноземної мови у
загальноосвітніх навчальних закладах акцентують увагу філологічних факультетів
ВНЗ на проблеми виховання духовно багатої, культуромовної особистості
студентської молоді, формування етнолінгвістичної, загальнокультурної,
методичної компетенції у майбутніх учителів іноземної мови [178,29]. Такі
підходи потребують методики, яка б виконувала функцію інтеграційної ланки між
філологічним, психолого-педагогічним і методичним блоками професійної
підготовки майбутнього педагога.
Розробляючи методику організації експериментальної роботи, ми виходили з того,
що ефективність виховного впливу на особистість забезпечується вибором
найоптимальніших психолого-педагогічних умов, що сприятимуть вихованню
емоційної, інтелектуальної та раціональної сфер особистості майбутнього
вчителя, його естетичній вихованості.
Процес привласнення особистістю загальнокультурних цінностей є індивідуальним
і виражається у інтеріоризації – переведенні загальнолюдських цінностей у
особистісний план. Тому необхідною умовою естетичного розвитку студентів в
процесі сприйняття та розуміння традицій народів світу має бути врахування
особистісного ставлення до традиційно-обрядового комплексу. Згідно з типологією
сприйняття за індивідуальними відмінностями Г. Бистрової, треба враховувати
такі типи особистості:
„художнього типу”, яка краще відчуває і виражає емоції, більш тонко осмислює
значення загальнокультурних цінностей у світовому культурному просторі;
“мисленнєвого типу”, для якої характерна відсутність образності, емоційних
переживань [38,29].
Як показало наше дослідження, студенти-філологи в більшості своїй належать до
„мисленнєвого типу” особистості, а оскільки загальнокультурні цінності
майстерніше засвоюються на емоційному рівні сприйняття, то акцент у методиці
естетичного виховання було зроблено на розвитку естетичного сприйняття,
образного мислення та емоційної сфери студентів.
Врахування індивідуальних особливостей сприймання студентами спирається на
гуманістичний підхід до виховання, коли провідною інтегруючою діяльністю стає
особистісно-орієнтоване спілкування. Воно засноване на ідеї співробітництва між
викладачем і студентом. Сутністю спілкування є діалог, в ході якого
встановлюються особливі відносини між ними, які В. Сухомлинський визначав як
„духовну спільність, взаємну довіру, відвертість, доброзичливість” [156,17].
Ідея співробітництва педагога і вихованця, співучасті в їхній спільній
соціально значущій діяльності, в якій кожен з її учасників є унікальною і
неповторною особистістю, лежить в основі систем Я. Корчака, А.Макаренка,
В.Сухомлинського, С.Шацького, педагогічній діяльності
вчителів-експериментаторів Ш.Амонашвілі, Є.Ільїна, В.Шаталова та їх
послідовників. Тому наступною важливою умовою ефективності виховного процесу є
співробітництво викладача і студентів, яке побудовно на довірі та
взаєморозумінні, на рівноправних стосунках зі студентами як суб’єктами
навчально-виховного процесу, повазі до суверенітету особистості майбутнього
педагога, розумінні його запитів та інтересів. „Процес виховання, – писав
В.Сухомлинський, – полягає у єдності духовного життя вихователя і вихованців –
у єдності їхніх ідеалів, намагань, інтересів, думок, переживань” [197,214]. У
ході співробітництва – творчій праці, моральній свободі, взаєморозумінні,
можливості вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя – здійснюється
самореалізація, самоствердження майбутнього вчителя, закладаються можливості
естетичного розвитку його особистості.
Наступною умовою успішного естетичного розвитку майбутніх вчителів є
прилучення студентів до діалогу культур з опорою на соціокультурний досвід,
культурологічні, естетичні знання, набуті раніше в процесі вивчення дисциплін
гуманітарно-естетичного циклу.
Діалог культур є формою взаємодії, розуміння й оцінки культурної предметності і
перебуває в центрі культурного процесу. Поняття діалогу в культурному процесі
має широкий зміст. Це діалог творця і споживача культурних цінностей, це і
діалог поколінь, і діалог культур як форми взаємодії і порозуміння народів.
Прилучення студентів до діалогу культур, знайомство з палітрою естетичних
відносин у різних народів, пропущення “крізь себе” традицій народів світу
виступають як стимули для постановки цілей власного життя, визначення свого
місця в соціокультурному просторі.
Поетапна реалізація ідей „діалогу культур” забезпечує формування
загальнокультурної компетентності майбутнього педагога завдяки його включенню у
міжкультурну комунікацію, що допомагає студентові усвідомити себе як со-творця
у „діалозі культур”, сприяючи адекватному взаєморозумінню і духовному
взаємозбагаченню учасників комунікації.
Умова врахування позитивної мотивації студентів до педагогічної діяльності
забезпечує підвищення ступеня їхньої самостійності в оволодінні
загальнокультурними знаннями й уміннями та сприяє активізації їхньої діяльності
із самовдосконалення щодо загальнокультурної компетентності як майбутніх
педагогів. Це сприяє активізації й ініціації діяльності студентів, спрямованої
на розвиток спонукальних сил особистості в зрілу мотиваційну сферу зі стійкою
структурою, на вироблення студентом індивідуальної життєвої перспективи, у якій
пріоритетне місце посідає
- Київ+380960830922