РОЗДІЛ 2
Підготовка особового складу морських сил в Україні в епоху вітрильного флоту
2.1. Розбудова флоту на Чорному морі та створення перших навчальних закладів
морського відомства
Витоки українського мореплавання своїми коренями сягають часів Київської Русі,
а історія українських земель повўязана з морськими походами, освоєнням
Чорноморського узбережжя, будівництвом суден і портів та захистом приморських
територій від іноземців. Суднобудування, утримання флоту й морські походи були
важливою частиною обороноздатності запорожців. У другій половині ХVІІ ст. на
українських землях вже було відомо кілька типів тогочасних суден, серед яких
можна виділити окренти, кораблі, гемії, каторги, струги, шугалії, липи,
байдаки, шкути, дуби, лодьї, човники та плавники. Майже в усіх містах і селах,
розташованих на берегах річок і великих водоймищ, населення володіло технікою
будівництва засобів пересування водою.
Значно активізувалося суднобудування в Україні в епоху російсько-турецьких війн
за приєднання південних українських земель в кінці ХVІІ – ХVІІІ ст. Саме в цей
час будівництво суден перетворилося у справу державного значення. Влітку 1688
р. на Лівобережжі було зведено і переправлено до Кодацького порогу 100
козацьких човнів, які пізніше були задіяні при оволодінні турецькими фортецями
Асламкермен, Ескі-Тавань, Кизикермен.
У 1696 р. царський уряд наказав гетьману збудувати на Запоріжжі силами місцевих
майстрів 100 човнів, котрі планувалося використати у військових діях проти
турецького флоту на Чорному морі та в гирлі Дніпра. Насправді ж масштаби
суднобудування в Україні цього часу були значно більшими. Як зазначає професор
В.Й.Борисенко, в 1697 – 1698 рр. українськими майстрами було виконано
замовлення на виготовлення понад тисячу суден і човнів різних типів для потреб
царської армії [263, с. 109]. Природньо, що таке масштабне будівництво могло
здійснюватися лише за наявності в Україні значної кількості спеціалістів
корабельної справи.
У писемних джерелах кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. з історії Лівобережної
України згадуються майстри різної спеціалізації – передовики, кормові,
конопатники, фахівці з підйому стругів та інші [263, с. 109]. Не викликає
сумнівів і вправність козаків під час морських походів, однак, підготовка
моряків на українських землях не була належним чином організована, всі
необхідні знання запорожці здобували на практиці. Лише в останній чверті ХVІІІ
ст., а точніше 1783 р., в Україні зўявляється перший морський навчальний
заклад.
Наприкінці ХVІІІ ст., внаслідок успішного завершення російсько–турецьких війн,
до Російської імперії було приєднано Північне Причорноморўя – південні землі
України, а також здобуто право на вільне плавання в Чорному морі. На
новоприєднаних територіях розпочалися пошуки місця для зведення на берегах
Дніпра нового порту, в якому було б зручно будувати військові кораблі та
виводити їх в Чорне море. Пошук тривав чотири роки, місце для будівництва порту
з Адміралтейством обиралося кілька разів, враховуючи всі ландшафтні особливості
й стратегічні міркування [346, с. 103]. У підсумку було вирішено розмістити
новий порт з верфями під назвою Херсон на правому березі Дніпра – за 30 км. від
його гирла, на тому ж місці, де колись існувало укріплення Олександр-шанець.
Указ про його будівництво Катерина ІІ підписала 18 червня 1778 р [87, с. 722 –
723]. Херсон зводився під наглядом Новоросійського генерал-губернатора князя
Г.О.Потьомкіна, а виконанням будівельних робіт опікувався бригадир В.Ганнібал.
У його підпорядкування було направлено 12 рот майстрів [256, с. 36], набраних
військовим відомством із рекрутів в Україні та Росії [104, с. 715]. Разом з тим
проходила робота по заготівлі лісу для будівництва 7 кораблів і 4 прамів, які
мали підсилити Дніпровську й Азовську військові флотилії, що захищали
Чорноморське узбережжя. 21 липня 1779 р. на Херсонській верфі було закладено
66-гарматний корабель „Слава Катерини,” який став на воду 1783 р [264, с. 108].
Це був перший великий військовий корабель на півдні України.
Увесь час, доки проходило будівництво флоту на верфях Херсонського
адміралтейства, охорону Чорноморського узбережжя несли Дніпровська та Азовська
військові флотилії, сформовані з залишків флоту запорізького козацтва. До них
же 1788 р. приєдналася збудована у Кременчуці військова флотилія козацьких
чайок під командуванням кошового отамана Чорноморського козачого війська Сидора
Білого [275, с. 10; 315, с. 96 – 97]. Це були перші морські сили на Чорному
морі. Протягом 1789 – 1790 рр. вони брали участь у штурмі Болграда та розгромі
турецького флоту під Ізмаїлом, показавши під час бойових дій нову тактику
морських битв, засновану на високій мобільності морських козачих команд та
принципах швидкого маневрування. По закінченню російсько-турецької війни
козацькі флотилії були підпорядковані новоствореному штабу Чорноморського
флоту.
У 1783 – 1786 рр. на Херсонській верфі зводилося по одному лінійному кораблю на
рік, а з 1787 – по 2. Будівництво суден проходило під керівництвом корабельного
майстра обер-інтенданта І.Афанасьєва [260, с. 371]. В середині 80-х років ХVІІІ
ст. зўявляються суднобудівні верфі в Севастополі, Таганрозі та на Збуріївському
лимані Дніпра [86, с. 22]. Як і Херсонська, нові верфі спеціалізувалися на
побудові великих військових кораблів. Окрім цього у Кременчузі, в с. Мошнах
неподалік Черкас [141, с. 366], а також в урочищі Чута поблизу Знамўянки (нині
Кіровоградська обл.) [344, с. 75] проходило будівництво невеликих шлюпів,
катерів, канонірних і козацьких човнів. У 1785 р. імператорським указом було
затверджено перші штати Чорноморського фло
- Київ+380960830922