РОЗДІЛ 2
РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ СТИЛІСТИЧНОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКІЙ
ЛЕКСИКОГРАФІЇ
2.1. Чинники динамічних зрушень у лексико-семантичній системі літературної мови
Лінгвальний простір – об’єктивне відображення світу матеріальних речей і
абстрактних понять. Мова й суспільство перебувають у діалектичній єдності: їх
існування є взаємно детермінованим і взаємозалежним. Відомо, що різноманітні
поступальні зміни у соціумі спричиняють інноваційні та трансформаційні процеси
у мовній системі, передусім лексико-семантичній.
Мовознавча традиція репрезентує різні назви факторів мовного розвитку:
внутрішні й зовнішні чинники мовного поступу, інтралінгвальні й
екстралінгвальні причини мовних змін, позамовні і внутрішньомовні стимули
мовної еволюції. Здебільшого ці найменування вважають синонімічними. Вчені
вважають, що зовнішні причини мовних змін – це “ті імпульси розвитку, які
надходять із зовнішнього середовища” [105, с. 187], а внутрішніми є “тенденції
розвитку, що закладені у самій мові” [105, с. 187].
Динаміка розвитку лексико-семантичного сегмента мовної системи визначається
дією внутрішніх і зовнішніх чинників. Такий комплексний вплив забезпечує
безперервне поповнення і перетворення ресурсів словникового складу та його
постійне пристосування до комунікативних потреб сучасного соціуму.
Інтралінгвальні й екстралінгвальні фактори перебувають між собою в
діалектичному зв’язку, оскільки без суспільної мовної практики важко уявити
живу мову, а без лінгвальних законів, якими послуговуються мовці, її
функціонування неможливе [279, с. 91].
Науковці, визнаючи паралельний вплив інтралінгвальних і екстралінгвальних
факторів на розвиток мовної системи, констатують, що найбільш інтенсивні
еволюційні процеси відбуваються у мові тоді, коли створюється найбільш
оптимальна ситуація, зумовлена поєднанням зовнішніх умов функціонування мови й
внутрішньомовних суперечностей. Усе ж перебіг та наслідки трансформаційних
процесів усередині лексико-семантичної системи можна пояснити властивостями й
можливостями самої системи.
У наш час лінгвісти, виокремлюючи внутрішньомовні чинники, найчастіше називають
такі: “необхідність поліпшення мовного механізму, який ніколи не буває
ідеальним, необхідність збереження мови у стані комунікативної придатності,
внутрішні суперечності, контамінаційні та інші процеси, пристосування мовного
механізму до фізіологічних особливостей людського організму” [203, с. 268].
Постійним стимулом розвитку мови є лінгвальні антиномії, які виникають у
результаті дії основного закону діалектики – єдності й боротьби протилежностей.
Існування кожної з антиномій пов’язане з неможливістю вирішення певної
суперечності внаслідок постійного виникнення нових антагоністичних процесів
[223, с. 95]. Науковці виокремлюють цілу низку мовних антиномій: “антиномію
позначувального і позначуваного, антиномію норми й системи, антиномію мовця і
слухача, антиномію інформаційної та експресивної функції мови, антиномію коду і
тексту (мови й мовлення), антиномію, спричинену асиметричністю мовного знака,
антиномію узусу і можливостей мовної системи” [105, с. 195-196].
Важливими інтралінгвальними законами мовної еволюції також є певні тенденції,
що пов’язані передусім з внутрішніми властивостями мовної системи, як-от:
“тенденції до полегшення вимови, тенденції до вираження однакових значень
однією формою, тенденції до вираження різних значень різними формами, тенденції
до обмеження складності мовних одиниць, тенденції до абстрагування мовних
елементів, тенденції до зміни фонетичної зовнішності слова при втраті ним
лексичного значення” [203, с. 135]. Для власне лексико-семантичного рівня мови
актуальними є такі внутрішні тенденції розвитку: тенденція до надання переваги
більш експресивним мовним формам (розширення стилістично різновартісних
позначень із відмінним емоційно-експресивним значенням), тенденція до змін за
аналогією (дія аналогії), тенденція до збагачення мовної структури [221, с.
22]. Усе ж внутрішні чинники не є пріоритетними для розвитку мови та цілком
абстрагованими від соціуму, оскільки всі фактори мовної еволюції спрямовані на
те, щоб зробити мовну систему найбільш придатною для комунікативних потреб
суспільства.
Прогресивна природа мовних змін регламентується тим, що лінгвальна система
постійно пристосовується до нових обставин існування соціуму та мовців у ньому.
Розвиток усіх сфер сучасного соціуму (науки, техніки, культури, мистецтва),
становлення нового суспільного устрою, нові умови комунікації є основними
екстралінгвальними факторами мовної еволюції.
О. Стишов вважає, що перебудова словникового складу сучасної мови насамперед
залежить від умов існування соціуму. Вчений зауважує, що “окремі яруси мовної
системи меншою мірою залежать від особливостей територіального, матеріального і
духовного життя народу, але об’єкт наших студій – лексико-семантична система –
найбільш чутливий до всіх суспільних та природних змін” [221, с. 20].
Досліджуючи українську лексику кінця ХХ століття на матеріалі засобів масової
інформації, науковець виокремлює такі причини змін у лексичному складі мови:
1. Демократизація всіх галузей суспільного життя.
2. Істотне послаблення (а то й припинення) цензури й самоцензури.
3. Офіційний статус української мови.
4. Зміни в соціальній структурі українського суспільства.
5. Необхідність, доцільність, практичні потреби мовців.
6. Мода на слова – естетичні смаки певної доби.
7. Пошуки нових засобів вираження [221, с. 21-22].
Отже, динаміка мовного розвитку детермінована внутрішніми механізмами
лінгвальної еволюції й зовнішніми умовами існування мови.
- Київ+380960830922