РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Архівний та автопсійний матеріал
З метою вивчення розповсюдженості й особливостей порушень серцевого ритму та
провідності серед хворих на ЦД 1 типу було проаналізовано 126 медичних карт
стаціонарних хворих, які знаходились на лікуванні в ендокринологічному
відділенні Тернопільської обласної комунальної клінічної лікарні з приводу ЦД 1
типу протягом 2004 року.
У рандомізовану вибірку потрапили медичні карти пацієнтів віком від 16 до 60
років обох статей. Cеред госпіталізованих було 76 чоловік та 50 жінок. У
стаціонар поступили з вперше виявленим ЦД 8 (6,4 %) хворих, з тривалістю
захворювання до 5 років – 20 (15,9 %) хворих, від 5 до 10 років – 25 (19,8 %)
хворих, від 10 до 20 років – 38 (30,1 %) хворих і 35 (27,8 %) хворих страждали
на ЦД понад 20 років. Лише у 10 % обстежених ЦД мав перебіг середньої важкості,
у решти пацієнтів було констатовано важкий перебіг. На момент госпіталізації
стан компенсації виявлено у 61 (48,4 %) хворого, субкомпенсації у 41 (32,5 %)
хворого і декомпенсації у 24 (19,1 %) хворих. У 21 (16,6 %) пацієнта перебіг ЦД
був погано контрольований, тобто в анамнезі відмічались кетоацидотичні стани,
гіпоглікемічні та гіперкетонемічні коми. Серед госпіталізованих переважали
хворі з тривалим перебігом ЦД, важкою його формою та в стані компенсації
метаболічних порушень.
Окрім загальноклінічного обстеження, усім пацієнтам проводилась
електрокардіографія в 12 загальноприйнятих відведеннях, а також визначалась
концентрація гліколізованого гемоглобіну, що характеризує компенсацію за
останні 2 місяці [44]. Для об’єктивної оцінки тонусу автономної нервової
системи всім хворим обчислювали вегетативний індекс Кердо, який розраховували
за формулою:
ІК = (1–D/P)Ч100,
де ІК – вегетативний індекс Кердо, %
D – величина діастолічного артеріального тиску, мм.рт.ст.
Р – частота серцевих скорочень за 1 хвилину, 1/хв [29].
У 48 хворих проведена ехокардіографія та доплерографія трансмітрального потоку
крові з використанням апарату “Aloka-2000” за стандартною методикою. За
показники норми доплерехокардіографічного дослідження мітрального кровотоку
прийнято дані A. Mantero (1995 р.) [164]. Усі хворі отримували постійну
інсулінотерапію та періодично лікувались стаціонарно.
Досліджено також 36 сердець, отриманих під час автопсій у Тернопільському
обласному патологоанатомічному бюро, хворих на ЦД 1 типу, та їх медичні карти.
Тривалість захворювання цих хворих коливалась від 3 до 35 років, у середньому
(18,3±8,2) роки. Серед померлих було 16 жінок та 20 чоловіків. Середній вік
жінок становив (52,3±17,2) років, а чоловіків (45,2±14,4) років. Серед
специфічних ускладнень у померлих осіб були діагностовані діабетична
нефропатія, полінейропатія, енцефалопатія, ангіоретинопатія, ангіопатія нижніх
кінцівок, кардіоміопатія (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Ускладнення цукрового діабету 1 типу у померлих осіб (в абсолютних числах)
Стать
Ускладнення
Нефро-
патія
Полінейро-
патія
Енцефало-
патія
Ангіо-
ретинопатія
Ангіо-патія
н/к
Кардіо-
Патія
Жінки
13
12
14
16
11
13
Чоловіки
20
15
16
19
14
16
ВСЬОГО
33
27
30
35
25
29
Важка форма діабету спостерігалась у 34 померлих, а середній ступінь важкості
діагностовано лише у 2 хворих. Рівень глюкози в крові коливався від 3,2 до 31,0
ммоль/л, в середньому (14,0±5,7) ммоль/л. У семи померлих перебіг ЦД був погано
контрольованим, із значними коливаннями рівня глюкози в крові. Усім хворим було
проведено ЕКГ дослідження у 12 загальноприйнятих відведеннях, а також
розрахунок вегетативного індекса Кердо.
Макроскопічне дослідження цілого серця полягало в детальному огляді і описі
його зовнішнього вигляду з обов’язковим відзначенням існуючих вад, змін епі-,
міо- та перикарду. При видаленні серця із грудної порожнини порожнисті вени
пересікалися поза органом з метою збереження синусно-передсердного вузла. Для
попередження пошкодження елементів провідної системи серця застосовано метод
розтину серця за Преттом: камери серця розкривалися двома паралельними
наскрізними розрізами по обидві сторони міжшлуночкової перегородки, починаючи
від верхівки. Перший розріз проводився по передній поверхні серця зліва від
МШП, продовжуючись у легеневий стовбур, другий – справа від МШП, продовжуючись
в аорту. Кожен з розрізів продовжувався у тому ж напрямку на задню поверхню
серця. У розкритому серці МШП залишалась повністю збереженою. Оскільки
структурні елементи ПСС макроскопічно невидимі, вони видалялися окремими
блоками в оточенні прилягаючих структур. Кожен такий блок підлягав фіксації в
10 % нейтральному розчині формальдегіду.
Синусно-передсердний вузол розташований у субепікардіальній жировій клітковині,
у місці з’єднання верхньої порожнистої вени з вушком правого передсердя в
ділянці crista terminalis. Атріовентрикулярний вузол локалізується
субендокардіально над зоною з’єднання септальної стулки правого
атріовентрикулярного клапану з центральним фіброзним тілом, у так званому
трикутнику Коха. Для отримання неушкодженого АВВ двома наскрізними розрізами
(до порожнини лівих камер) видалявся тканинний блок, товщиною 3-5 мм,
посередині септальної стулки тристулкового клапану. Пучок Гіса є безпосереднім
продовженням АВВ і знаходиться у мембранозній частині МШП, безпосередньо під
некоронарною стулкою аортального клапана. Ніжки ПГ і термінальні елементи ПСС
вивчались у блоках, отриманих з лівого шлуночка серця. Тканинні блоки, що
містили СПВ, АВВ, ПГ, та його гілки, після зневоднення в спиртах зростаючої
концентрації і ксилолі заключались у парафін. Із кожного тканинного блоку
- Київ+380960830922