РОЗДІЛ 2
НОВІ ПРОСТОРОВІ Й ЧАСОВІ ВЛАСНЕ-ПРИЙМЕННИКИ
ТА ЇХНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЕКВІВАЛЕНТИ
2.1. Динамічні процеси у сфері просторових власне-прийменників
та їхніх функціональних еквівалентів
2.1.1. Просторові прийменники як окрема семантична група
Дослідники прийменника зазначають, що з-поміж трьох його семантичних груп –
просторових, темпоральних та логічних – основну і кількісно найбільшу групу
становлять первинні і вторинні прийменники просторової семантики [146, с. 127;
17, с. 11; 29, с. 200; 171, с. 76; 32, с. 333]. Просторові відношення
різноманітні за відтінками значення і формами вираження. Ці прийменники
визначають такі основні параметри просторового значення: безпосереднє місце
перебування предмета щодо просторового орієнтира, функцію просторової
координати та сторону просторового орієнтира, щодо якої встановлюють потрібну
точку в просторі, шлях руху, вихідний та кінцевий пункти руху тощо [32,
с. 333]. Їх поділяють здебільшого на прийменники місця і напрямку руху [1,
с. 105; 125, с. 52; 171, с. 76; 62, с. 123–124].
У межах кожної з цих підгруп виділяють дрібніші мікрогрупи, що докладніше
диференціюють просторові відношення. Ці мікрогрупи вирізняють відповідно до
синонімічних та антонімічних протиставлень.
А. Загнітко, як уже зазначали вище, поділяє просторові відношення на локативні
й адитивні. Локативні – відношення місця, адитивні – орієнтовно-спрямовані
відношення. Їхньою основною семантичною ознакою є динаміка руху. Локативні
відношення він диференціює залежно від лексичного значення прийменника на:
супересивні, які визначають перебування предмета або дії над поверхнею іншого
предмета, поблизу нього, тобто поза предметом: йти в лісі, йти за селом. Такі
відношення слід відрізняти від текстотвірних, де прийменник разом з правобічним
дистрибутом витворює детермінант: співати біля річки, будинок на околиці;
іннесивні, що передають перебування предмета або дії всередині іншого предмета:
вогні в будинку, жити в Україні, загорнутися в рушник, знайти у книжці.
Адитивні відношення поділяє на: іллативні, які вказують на напрям руху
всередину предмета, простору, явища: бігти до школи, політ у космос, прийти на
кухню; дестинативні, що реалізують семантику напряму руху до чого-небудь, на
що-небудь: під’їхати до станції, сісти на диван; інхоативні, які визначають
вихідний пункт руху: відійти від вікна, вийти з хати, бігти з лісу; фінітивні
(фінальні), що реалізують значення граничного пункту руху: дійти до хати,
під’їхати до міста [62, с. 123–124].
2.1.2. Нові просторові власне-прийменники
та їхні функціональні еквіваленти напрямку руху
І. Вихованець у 80-х роках минулого століття нарахував 137 просторових
прийменників, тоді як темпоральних – 38, логічних – 46 [29, с. 201, с. 222].
Спостереження за поповненням цих груп прийменників в останні десятиріччя
засвідчують, що просторові прийменники помітно загальмували динамічні процеси
кількісного та якісного врізноманітнення складників. Змін зазнали переважно
просторові прийменники зі значенням загального напрямку руху, передусім руху,
спрямованого від предмета та до предмета. Просторові прийменники із семантикою
місця поповнилися обмеженою кількістю прийменників та їхніх еквівалентів.
Систему засобів вираження загального напрямку руху від предмета (явища)
поповнили новотвори у (в) напрямі від, у (в) напрямку від, а напрямку руху від
предмета та шляху руху – на шляху від та у (в) дорозі з, подібно до давніших,
зафіксованих І. Вихованцем (від (од), з (із, зі), з-за, з-межи (з-між), з?над,
з-під, з?поза, з-позад, з-поміж (з-помежи) з-понад, з-поперед, з-попід,
з?посеред, з?проміж, починаючи від). Вони виражають основне значення –
локалізацію вихідного пункту руху, а форма родового відмінка, з якою вони
поєднуються,– специфічне значення спрямування (віддалення). Їхній первинний
складник від позначає межу, крайню точку предмета (явища), звідки починається
рух, а прийменник з виражає рух ізсередини або поверхні предмета.
Зі значенням загального напрямку руху до певного предмета дедалі активніше
вживається новотвір прямуючи до. У сполук на шляху до і у (в) дорозі до воно
невіддільне від значення шляху руху. Ці новотвори є синонімами до давніших
вторинних прийменників у (в) бік, в напрямку, в напрямі, в напрямку до, в
напрямі до. Названі одиниці сполучаються тільки з динамічними відмінками,
передаючи динамічні просторові відношення.
У прийменникових новотворах просторова семантика виражена досить чітко за
рахунок „колишнього” лексичного значення стрижневих повнозначних слів, що
входять до складу прийменників – іменників напрямок, напрям, шлях, дорога і
прислівника віддієслівного походження прямуючи. Нові дистантні прийменники
напрямку руху в бік предмета без указівки на його сторону сполучаються з
динамічним родовим відмінком. Рух у бік предмета конкретизує первинний
прийменник до, а рух від предмета – первинні прийменники від, з.
Спеціалізованими засобами вираження значення напрямку руху від предмета є
сполуки у (в) напрямку від, у (в) напрямі від. Вони утворені внаслідок
“нарощення” препозитивної частини у (в) напрямку (напрямі) на багатозначний
первинний прийменник від. Злиття первинних прийменників і семантично
споріднених з ними синтетичних або аналітичних прислівників І. Вихованець
кваліфікував як „нарощування” прийменників [29, с. 268]. Названі одиниці,
ймовірно, утворені у відповідь на потреби мовної системи створити антонімію
давнішим виразникам кінцевого пункту руху у (в) напрямку до, у (в) напрямі до.
Антонімічні відношення між цими сполуками спираються на протиставлення
первинних складників
- Київ+380960830922