РОЗДІЛ 2
ПОЛІФОНІЧНІСТЬ І ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ
ХОРЕОГРАФІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В КОНТЕКСТІ
СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИНАМІКИ
2.1. Поліфункціональність художньо-естетичного змісту
хореографічного образу
Змістоутворюючим стрижнем історико-культурного процесу є людина в її
суперечливій цілісності з різними принципами осмислення основ власного буття.
Таке бачення характеризується стереоскопічністю, а художня культура набуває
поліфонічності. Мистецтвознавство, досліджуючи художню культуру суспільства в
цілому, а також окремі види мистецтва, їх відношення до дійсності, визначає
закономірності розвитку художньої культури, її взаємозв’язку із соціальним
життям і різними явищами культури, аналізує всю сукупність питань форми і
змісту художніх творів.
Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду
мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій
приналежності до різних видів мистецтва. На основі образу і пам’яті художник
створює нову реальність – художній образ, який в свою чергу викликає у
свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів. Художній образ – це
таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого
світу, в результаті якого з’являється новий образ. Художній образ – це єдність
зображення і вираження; втілення авторських почуттів, його ставлення до явища.
Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми
законами, будується парадоксально, часто непередбачено, незбагненно. Він
твориться на основі конкретних уявлень, і разом з тим сила образу не стільки у
наслідуванні реальності, скільки у висловлюванні невимовного.
Хореографічна культура в контексті теорії і практики сучасного суспільства
потребує належної оцінки з позицій поліфункціональності її художньо-естетичного
змісту. І справа не лише в музично-руховому розвитку дитини. Питання слід
розглянути значно ширше. Важливим є те, що в сучасній художній практиці
складається новий досвід формування уявлень і емоцій в межах хореографічної
культури, які легко передаються при переході в іншу мистецьку систему
(література, театр, тощо). Оволодіння цим своєрідним досвідом і логікою його
перетворення на інше сприяє розвитку здібностей до художньої уяви і художньої
інтуїції. Важливим є розуміння того, що цілісні образи художньої свідомості за
допомогою механізмів пам’яті, уяви, інтуїції створюють художні уявлення і
емоції, і, навпаки, накопичений в процесі сприймання досвід сприяє
удосконаленню пам’яті, інтуїції, уяви. Цей взаємообернений зв’язок є основою
переходу в іншу сферу продуктивної інтелектуальної діяльності. За Л.С.
Виготським, „розумні емоції” вирішуються в активізації фантазії [40, 46]. Деякі
дані, отримані науковцями під час вивчення сугестивної здатності мистецтва,
свідчать, що художній вплив активізує й інші сфери інтелекту і розсуває межі
„світлої плями свідомості”.
Отже, художня свідомість, формуванню якої сприяє хореографічна культура, є не
вузькоспеціалізованою, а універсальною в тому сенсі, що розвиває продуктивну
уяву інтелекту у всіх сферах духовної діяльності особи. Саме у такому контексті
видається надзвичайно важливим детальний аналіз змісту діяльності дитячих
хореографічних колективів. Згідно з Концепцією естетичного виховання дітей і
юнацтва в умовах відродження української національної культури, ґрунтуючись на
українських народно-пісенних джерелах і обрядових традиціях, використовуючи
засоби музично-хореографічного мистецтва, в епіцентрі відродження національної
культури знаходиться спектр надбань від народної, національної музики до музики
інших народів – класичної й сучасної.
Як зазначав К. Ушинський, нація – це сукупність різноманітних ознак душі,
розуму й тіла, що виражається в характері, поведінці, способі мислення,
психології людини. Разом з цим, на його думку, „у справі громадського виховання
наслідування одним народом іншого приведе неодмінно на хибний шлях [216, 123].
У своїх поглядах на проблему національного виховання К. Ушинський дійшов
висновку, що „незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських
народів, у кожного з них своя особлива мета і свої особливі засоби досягнення
цієї мети” [216, 47]. Виховання – не що інше як залучення до ієрархії
вартостей, добровільно обраної, засвоєної і реалізованої шляхом відповідної
діяльності. У цьому сенсі обов’язок митця – наблизити цінності до дитини,
подати їх у прийнятній для неї формі, розвивати їх у свідомості і сприяти їх
інтеріоризації із таким розрахунком, щоб вони стали її діючим світоглядом [35,
24]. Цінності опредмечуються у формі якостей людської душі, що презентується
назовні певними вчинками, всією поведінкою людини, в різноманітних формах
культури.
Дитинство – пора закладання фундаменту якостей особистості людини, серед яких
однією з головних є розуміння необхідності праці для власного та суспільного
добробуту; це пора формування моральності, із якої пізніше проростають навички
духовною життя цілого покоління. Власне, у цей період життя закладаються основи
світогляду, розуміння мети і завдань становлення духовності особистості,
здатної заради загальної справи пожертвувати своїми егоїстичними інтересами.
Будь-який дитячий колектив, і, передусім, художній, повинен створити таку
атмосферу, завдяки якій ці якості особистості розвиватимуться гармонійно.
Керівнику хореографічного колективу слід пам’ятати, що захоплюючись розвитком у
дітей чисто танцювальних, технічних навичок виконання танців, танцювальною
роботою (що саме по собі непогано), він часто випускає з виду необхідність
розвивати внутрішній світ дітей, що неминуче впливає й на викона
- Київ+380960830922