РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА КОДИКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ОПИСУ МУЗИЧНИХ
КИРИЛИЧНИХ РУКОПИСІВ
2.1. Специфіка кодикологічних досліджень музичних кириличних РК
У східнослов’янських співочих рукописах була втілена єдина традиція церковної
монодії в Україні-Русі, яка в усіх жанрах, формах, типах співочих книг та
нотопису була запозичена з Візантії. З ХІ ст. цей єдиний на Русі вид письмового
професійного мистецтва активно трансформується, набуваючи виразних місцевих
рис, про що свідчить виникнення старокиївського знаменного співу та формування
власного різновиду безлінійної нотації [197, с. 62 – 71; 180, с. 43; 295, с.
14].
Після розпаду давньоруської території українські, білоруські та російські землі
перебували у складі різних державних об’єднань і зазнавали різних релігійних та
культурних впливів. Так у ХV?ХVІ ст. відбуваються зміни у мові (другий
південнослов’янський вплив), зміна Уставу Церкви, вплив іншорідної
західно-європейської культури, що відобразилося з кінця ХVІ ст. на структурі,
мистецтві, палеографії РК, в тому числі й співочих книг. Тому особливий інтерес
становить вивчення історії книжної рукописної традиції, безпосередньо
пов’язаної з поширенням релігії та церковною практикою.
Кириличні давньослов’янські традиції мають спільне історичне минуле (етнічна й
мовна спорідненість, генетична спільність прадавньої дохристиянської та
давньоруської християнської культури), що об’єднуються передусім у книзі, й
потребують узагальнюючих досліджень. Особливий інтерес становить історія
найменш вивченої – української РК (техніка, зміст, історія, взаємодія з іншими
культурами, історія українських скрипторіїв тощо).
Тому слід досліджувати всю музичну рукописну книжність в комплексі, в усіх її
проявах, на всіх етапах існування, оскільки вона відображає розвиток єдиного
соціального процесу формування суспільних відносин та єдиного потоку духовної
культури через явища писемності та книгодрукування й прямо пов’язана з
книгознавством [167 с. 17, 26].
Оскільки співоча рукописно-книжна традиція існувала з ХІ – поч. ХХ ст., кожний
рукопис є цілісною пам’яткою культури певної епохи, що зберігає у згорненому
вигляді величезний інформаційний запас, і тут кожна деталь навіть зовнішнього
аналізу – якість паперу, чорнила, особливості графіки письма, почерку
переписувача, мистецького оформлення тощо – характеризує культуру саме цього
часу.
Усіми цими проблемами займається кодикологія, однак кодикологічні дослідження
співочих РК мають свої особливості:
1. Музичні кириличні РК – це богослужбові співочі книги східнослов’янського
ареалу, які, як і християнський культ мають характерні для сакрального
мистецтва особливості: а) використання творчого методу – канону або творчість
за взірцем; б) анонімність; в) символізм (кожна літера церковно-словянського
алфавіту і кожен знак крюкової нотації мали сакрально-символічний зміст).
2. Необхідність знання основ літургики (для розгляду складу та змісту, й
зокрема, жанрової атрибуції піснеспівів), оскільки цей вид кодексу включає
піснеспіви різних циклів – “кіл” богослужіння. Порядок й правила виконання
піснеспівів закріплені Церковним Уставом – богослужбовою книгою, що регламентує
склад, порядок та чин богослужінь у їх календарній послідовності. Роль кожного
піснеспіву визначається змістом його тексту й існує струнка детально розроблена
система богослужбових або літургійних жанрів [276, с. 54].
3. Специфіка співочих РК гімнографічного змісту полягає в поєднанні у них двох
видів тексту – літургійного та музичного, розвиток та взаємозв’язки між якими
спричинили появу у рукописах різних текстологічних та музично-палеографічних
ознак у певні періоди існування.
4. Вивчення співочих рукописів вимагає більш глибинного дослідження змісту, у
порявнянні з богослужбовими ненотованими РК, що викликано їх специфікою і
безпосередньо пов’язане з таким явищем у середньовічній музичній культурі, як
багаторозспівність.
5. З позиції текстології середньовічний рукопис включає в себе один або
декілька списків одного чи різних творів, об’єднаних спільною оправою. Мета
текстології – вивчити історію тексту пам’ятки на всіх етапах його існування
(автор, переписувачі, редактори тощо). З точки зору музичної текстології список
(твір, піснеспів) може відрізнятися на рівні редакцій та варіантів, що
пов’язані з відмінностями у кадансах та внутрішньоскладових розспівах: список –
фіксація тексту в різних рукописах; редакція – такі списки тексту, в яких
зберігається мелодичний стрижень, незмінна розспівність складів, зміни ж
стосуються ритмічних тривалостей в окремих поспівках; варіант – відмінності у
розспівності складів [198 с. 89–90; 201, с. 50]. Адже історія рукописної
традиції – це історія текстів – багаточисельних списків того чи іншого твору.
Кодикологічний аналіз не потребує глибинного дослідження музичних текстів,
виявлення протографа та характеру змін у списках у вигляді редакцій, варіантів
та ізводів. Текстологічні ознаки й специфічні особливості досліджуються більш
узагальнено, у контексті певної історичної епохи та культурної традиції.
2.1.1. Характерні особливості співочих кириличних РК
Жанри та структурні особливості
Російські, українські та білоруські РК гімнографічного змісту мали спільну
жанрову основу, сформовану ще у давньоруський період на візантійській основі.
Це різноманітні за структурою та мелодикою псалми, (причасні – кіноники,
об’єднані у групи – кафізми), що звучали на вечірні, утрені, літургії; тропарі
– короткі прославлення святкових подій християнської церкви, оспівування
подвигів мучеників; стихири – 7 видів, що виконувалися переважно під час
Всенощного бдєнія та літур
- Київ+380960830922