Ви є тут

Організація контролю за навчальною діяльністю учнів народних шкіл України у другій половині ХІХ століття

Автор: 
Репко Інна Петрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U000404
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ ЗА НАВЧАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ НАРОДНИХ ШКІЛ
УКРАЇНИ У ДОСЛІДЖУВАНИЙ ПЕРІОД
2.1 Нормативне забезпечення контролю в народній школі
Аналіз історико-педагогічної літератури [2; 134; 143; 181] свідчить, що в
другій половині ХІХ століття всі типи народної школи у своїй роботі керувалися
певними документами, які докладно регламентували питання контролю навчальної
діяльності учнів.
Але, по-перше, ці документи стосувалися лише двох його видів – попереднього (у
тих початкових навчальних закладах, де існували вступні іспити) і підсумкового
(умови і вимоги випускних екзаменів були встановлені для всіх типів народної
школи, перевідних – тільки в повітових, міських за „Положенням …” 1872 року і в
ремісничих училищах).
По-друге, затверджувалися вони у різні періоди, і тому поява таких регламентних
документів відбувалася не обов’язково відразу після створення нового типу
початкових навчальних закладів, у зв’язку з чим розглянемо їх у хронологічній
послідовності.
Як зазначалося вище, на початку досліджуваного періоду існувало лише два типи
народної школи – елементарні навчальні заклади „різних найменувань” ряду
міністерств і відомств, які мали статус парафіяльних училищ, і повітові,
підпорядковані Міністерству народної освіти. При цьому перші з них практично не
мали виразно окреслених умов контролю, а в других застосовувалися „Правила
іспитів у повітових училищах і гімназіях”, запроваджені 1837 року „у вигляді
досліду” і остаточно затверджені 1846 року [246; 324].
Згідно з правилами, передбачених статутом 1828 року річних і випускних іспитів
канцелярією попечителя учбового округу заздалегідь готувалися запитання, „одні
і ті ж для всіх …повітових училищ”. При цьому встановлювалося, що „при
складанні запитань для іспитів кожний навчальний предмет перетворюється в
докладну …програму з розподілом її на певну кількість …послідовних статей, які
і складають сутність запитань” [246, с. 32].
Проводилися іспити викладачем предмета в присутності штатного наглядача
(головуючого) і одного з учителів, за призначенням педагогічної ради. На
екзамени запрошувався і почесний смотритель, а також, як свідчить
історико-педагогічна література та архівні дані, й інші почесні особи –
представники земства, єпархіального духовенства тощо [345, л. 3].
Для визначення „ступеню успіхів учнів” використовувалася п’ятибальна
числово-цифрова система, відповідно до якої цифра 1 означала „незадовільні”, 2
– „посередні”, 3 – „достатні”, 4 – „добрі”, 5 – „відмінні” успіхи; при цьому
підкреслювалося: „дріб при оцінюванні знань …не вживається” (до речі, ті ж самі
оцінки застосовувалися і для оцінювання знань упродовж навчального року) [246,
с. 30].
Аналогічна система, але з дещо іншим співвідношенням цифр і смислових значень,
використовувалася також для визначення поведінки вихованців: 5 – „відмінна”, 4
– „гарна”, 3 – „добропорядна”, 2 – „посередня”, 1 – „погана”.
Оцінювання відповідей „Правилами …” покладалося на екзаменаторів, але „з метою
усунення непорозумінь” стаття 5 досить докладно регламентувала це питання:
„цифра „5” …надається тим учням, які все викладене в навчальному предметі
знають вельми ґрунтовно, на всі питання відповідають дуже задовільно, в
систематичній послідовності, всі заперечення спростовують, висловлюються ясно,
точно і вільно. Цифру „4” одержують ті з учнів, які предмет свій знають
ґрунтовно, на найважливіші запитання відповідають задовільно, але висновки із
головних понять роблять непослідовно, не всі заперечення спростовують,
висловлюються не зовсім точно, іноді суперечливо і не вільно. Цифра „3”
належить тим, які знають вивчене, на всі запитання відповідають, але невиразно,
непослідовно, заперечень не розв’язують, висловлюються не зовсім ясно. Цифра
„2” надається тим, які вивчене розуміють, відповідають на питання посередньо,
не в належній послідовності, а на деякі – з допомогою екзаменатора,
висловлюються невиразно. Нарешті „1” ставиться тим, хто багато чого із
вивченого предмета не розуміє, відповідає плутано, переказує лише вивчене
напам’ять, причому з багатьма помилками” [246, с. 31-32].
Самі іспити відбувалися по білетах: головуючий згідно з класним списком
викликав учня, який власноручно виймав два питання з даного предмета
з-посеред інших, „однаково згорнутих”. Відповідь вихованця „під керівництвом
штатного смотрителя” з урахуванням думки вчителя, призначеного для присутності
на екзамені педагогічною радою, оцінював викладач [246, с. 32, 34].
Після завершення всіх іспитів штатний смотритель вносив на розгляд педагогічної
ради пропозиції щодо остаточних оцінок кожного учня з курсу кожного предмета,
які, з одного боку, враховували успіхи учнів упродовж навчального року („вивід
середніх чисел із щомісячних оцінок викладачів”), а з іншого – відповіді на
екзамені. Далі для кожного учня обчислювався „середній вивід”, який слугував
критерієм для переведення до наступного класу, або удостоєння атестата, і
становив середнє арифметичне оцінок з усіх предметів. Якщо при обчисленні
„середнього виводу” виявлявся дріб, то „половина і більше” визнавалися за
одиницю, яка додавалася до цілого числа; у протилежному випадку дробова частина
відкидалася [246, с. 33-34].
Головною умовою переводу учнів до старших класів та надання атестатів
випускникам слугував „середній вивід”, який повинен бути не менше 3; з окремих
предметів допускалась наявність двійок, а з деяких - навіть одиниць. Разом з
тим стаття 15 „Правил…” зазначала: „Якщо учень, який одержав …в остаточному
середньому виводі не менше „3”, має з закону Божого, російської мови або
арифметики „1”, то він не удостоюється