РОЗДІЛ 2
СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕЕТАТИЗАЦІЇ ВОЄННОЇ СФЕРИ
2.1. Генезис етатичних та деетатичних процесів у воєнній сфері
Комплексне дослідження деетатизації воєнної сфери вимагає аналізу генези цього
явища протягом історії людства. Виділення характерних умов та факторів, що
сприяють або, навпаки, заважають розвитку недержавних збройних формувань, що є
суб’єктами деетатизації, дозволяє більш виважено підійти до аналізу сучасного
стану приватної сили та робити прогностичні висновки. Разом з тим, важливо
пам’ятати, що вплив таких самих факторів у різні історичні епохи може бути
різним. Крім того, хід та результат конкретного історичного процесу залежить
від значної кількості факторів, у тому числі й тих, що носять специфічний
(притаманний лише конкретному процесу) та вирогіднісний характер. При цьому
окремі фактори можуть підсилювати або нейтралізувати один одного. Тому пошук
універсальних властивостей недержавної військової сили та її впливу на державу
та суспільство вимагає ретельного аналізу цієї універсальності.
Іншою особливістю дослідження генетичного розвитку недержавних збройних
формувань є тісний зв`язок цих суб`єктів приватизації функцій держави у воєнній
сфері зі станом держави, її інститутів та суспільства в конкретний історичний
період. Цей зв`язок вимагає дослідження приватної сили на фоні розвитку держави
та її специфічних інститутів у воєнній сфері та суспільства.
Збройні формування виникли на нашій планеті ще в додержавний період. При
общинно-племінній структурі суспільства збройні формування були його
невід`ємною частиною, коли кожен член суспільства визначеного віку та статі був
воїном. За допомогою своїх збройних формувань племена боронили себе від
хижаків, проводили охоти та вели боротьбу з сусідами за ресурси.
Інший тип збройних формувань виник у процесі переходу від общинно-племінного
строю до перших держав. Такі збройні формування створювалися навколо вождів
та/або племінної аристократії, носили, на відміну від попереднього типу,
професійний або напівпрофесійний характер та виступали опорою правлячої
верхівки, яка дозволяла за допомогою примусу їй реалізувати своє панування [80,
с. 17–25].
Процес становлення перших держав супроводжувався проникненням держави у сфери
суспільного життя, тобто починалася етатизація, найбільших масштабів цей процес
досяг саме у воєнній сфері, бо саме в ній держава була більш прогресивною
структурою ніж додержавні об’єднання. У Спарті воєнна сфера була домінантною
сферою суспільства. Це призвело до гіперакцентуації цієї держави на воєнній
сфері і глибокої інтеграції держави та суспільства.
Процес державотворення характеризувався як взаємовигідним співіснуванням
збройних формувань означених вище типів, так і запеклою боротьбою між ними.
Формування першого типу характеризувалися можливістю залучити до збройної
боротьби значну частину суспільства.
З появою держав Середземноморського басейну, Близького Сходу, Індії, Китаю
військова сила набуває значного розвитку. Збройні формування великих держав
сягають кількох десятків тисяч [80, с. 40, с. 65, с. 102; 81; 82; 83]. На цьому
етапі військова сила виступає як найбільш ефективний інструмент забезпечення
державних інтересів. Створення потужних держав Давнього Світу вимагало від
державної влади монополізувати воєнну сферу для більш ефективної мобілізації
державних ресурсів та їх використання.
Історія знає багато прикладів зникнення держав коли їх збройні сили не мали
змоги їх захистити. Так зникли Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія, Урарту,
Карфаген, грецькі поліси, Римська імперія та багато інших античних держав, що
занепали під ударами зовнішніх і внутрішніх ворогів. Багато держав зазнали
серйозних територіальних, економічних, демографічних трансформацій під впливом
військової сили інших акторів.
Важливість воєнної сфери для держави зумовлена рядом факторів.
По-перше, підвищення кількісних, якісних, організаційних характеристик збройних
сил по відношенню до реальних або потенційних суперників держави зменшувало для
неї рівень загроз. Історія людства фактично являє собою перманентну гонку
озброєнь. Нові винаходи у першу чергу намагалися застосувати у військовій
сфері. Так, колесо призвело до появи бойових колісниць, приручення коней – до
поширення кавалерії, розвиток механіки дозволив створювати військові машини,
мореплавство призвело до появи військового флоту, розвиток будівництва та
інженерної науки – до розвитку фортець, металургії – до розвитку виробництва
зброї і так далі. Економічний розвиток країн дозволяв утримувати більше
війська, створювати й виробляти нову зброю й військове обладнання,
розбудовувати систему наземних і морських комунікацій, що мала військове й
торгове призначення. Ще в античні часи з’являється й розвивається військова
наука. Розробляються нові організаційні форми війська, прийоми й методи бойових
дій, стратегічні плани. [80, с. 148–162, с. 344–351; 84; 85, с. 26–108].
По-друге, держави намагалися підвищити свою безпеку ліквідуючи або зменшуючи
загрози їй. Цього досягали переважно через війни з реальними або потенційними
суперниками. Унаслідок цих війн суперники могли припинити своє існування або їх
військова сила чи військовий потенціал могли зменшитися. [80, с. 31–34, с.
293–331; 81, с. 14–15, с. 59–61; 86, с. 102–121].
По-третє, збройні сили були і значною мірою залишаються головним гарантом
існування держави, її територіальної цілісності й суверенітету. Військова сила
використовувалась державами не лише в контексті підвищення своєї безпеки.
Значною мірою військові походи сприяли розвитку держав. Завойовницькі походи
дозволяли збільшити територію країни, її населення, захопити ресурси т
- Київ+380960830922