РОЗДІЛ 2
Умови, об’єкти та методики проведення досліджень
2.1. Характеристика факторів ґрунтоутворення
Лісостепова зона пролягає від Прикарпаття до західних відрогів Середньоруської
височини, простягаючись майже на 1100 км. Її площа 202 тис. км2, складає 34%
території України, тому таким важливим для народногосподарського комплексу є
ґрунтовий покрив Лісостепу. Північна межа зони хвиляста, але досить добре
простежується за суцільним поширенням північно - лісостепових ландшафтів,
індикаторами яких є сірі лісові ґрунти, опідзолені чорноземи, що сформувалися
на лесових породах. У північну частину Лісостепу по долинах річок, древніх
улоговинах стоку проникають ландшафти змішаних лісів.
Південна межа Лісостепу проходить по лінії суцільного поширення типових
середньо - гумусних чорноземів, характерних для південних степових ландшафтів.
Лісостепова зона охоплює Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Черкаську,
Полтавську і Харківську області, південну частину Львівської, Волинської,
Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської області, більшу частину
Сумської області, північні регіони Одеської і Кіровоградської області, частково
Івано–Франківську і Чернівецьку області (див. мал. 2.1).
Формування і розвиток лісостепових ландшафтів зумовлені оптимальним балансом
тепла й вологи, а також повсюдним поширенням лесових ґрунтоутворюючих порід.
Своєрідність природи лісостепової зони виявляється у поєднанні розвинутих в
однакових кліматичних умовах різних типів ландшафтів:
1) широколистяних - лісових з сірими й темно–сірими лісовими ґрунтами,
утворюючих лісові масиви в західній частині зони на підвищеннях і високих
схилах лівих притоків р. Дніпра;
2) лісостепових з підзолистими реградованими чорноземами, які представлені
фрагментно широколистяними лісами, що збереглися й виділяються на фоні
сільськогосподарських угідь;
3) лучно – степових із типовими чорноземами, лучно – чорноземними ґрунтами, що
суцільно перетворені в орні угіддя.
Лісостепові ландшафти почали формуватися у неогені. Це було пов’язано
насамперед із посиленням континентального клімату, що зумовило зміну тропічних
і субтропічних лісів саванами (тропічний лісостеп). У зв’язку з похолоданням
савани еволюціонували й перетворилися в лісостепові ландшафти помірних широт.
Сучасна їхня структура визначилась головним чином у розвитку території в
антропогені. Лісостепові ландшафти значно змінилися в процесі їх господарського
використання.
Лісостепові ландшафти сформувалися на поширених лесових породах, що легко
розмиваються дощовими й талими водами, тому відмінна риса лісостепових
ландшафтів – значна кількість балок та ярів, особливо на підвищеннях і берегах
річок.
Великі орографічні одиниці лісостепової зони – підвищенності Волинська,
Подільська, Придніпровська, на сході – відроги Середньоруської. На лівобережжі
Дніпра великі території займають Придніпровська низовина із широкими терасами і
Полтавська рівнина. У розташуванні цих орографічних одиниць існує певна
закономірність і підвищення відповідають позитивним, а низини – негативним
тектонічним структурам. Так придніпровське підвищення належить до Українського
щита, на заході якого знаходяться Волино–Подільська плита і Галицько–Волинська
западина. Понижені західні відроги Середньоруського підвищення відповідають
схилу Воронезького кристалічного масиву (див. мал. 2.1.).
Мал. 2.1. Фізико-географічне районування. Лісостепова зона [114].
З віднесенням орографічних одиниць до певних тектонічних структур пов’язані
характерна різнорідність корінної основи лісостепових ландшафтів, значні зміни
гіпсометричних рівнів, що зумовлює властиві європейському Лісостепу вертикальну
диференціацію ландшафтів і проявляється на загальному зональному фоні.
У формуванні основних ландшафтних рис Лісостепової зони велику роль відіграє
ерозійно – акумулятивна морфоскульптура, в утворенні якої важливе значення мали
процеси площинної й глибинної ерозії, зсувної і просадочної акумуляції,
розвинутий в окремих районах карст.
У функціонуванні й динаміці лісостепових ландшафтів проявляється різноманіття
кліматичних умов, особливо у західній і східній частинах зони, а також її
протяжність із півночі на південь зумовлює зміну балансу вологи від позитивного
до нейтрального у південній частині зони. Існують також радіаційна й теплова
відмінність всередині Лісостепової зони. Сумарна радіація за рік змінюється від
4200 на сході до 3900 МДж/м2 на заході, а радіаційний баланс складає відповідно
від 1800 до 1850МДж/м2 [[42]]. Зимою зафіксовано найменше значення сумарної
радіації. Весною вона різко зростає, літом спостерігається максимальне
значення, восени прихід сумарної радіації значно зменшується [[43]].
З радіаційними умовами й особливостями циркуляції повітряних мас пов’язаний
розподіл температур повітря. Характерна особливість клімату зони – досить рівне
співвідношення опадів і випаровування [[44]].
У зимові місяці ізотерми спрямовані з північного заходу на південь. З трьох
зимових місяців найтепліший грудень, найхолодніший – січень, до нього близький
лютий. У Лісостепу, під дією теплих морських мас повітря, середня температура
грудня дорівнює –2 … 3 °°С.
Середня температура січня на 2 … 3 °° С нижча за грудневу. Становлення стійкого
снігового покриву в Україні припадає на другу – третю декаду грудня. Це сприяє
зниженню температури через велике відбивання і випромінювання тепла.
Середня мінливість температури повітря в січні досить велика, як і в інші
зимові місяці, та коливається від –5 до –10 °° С.
Лютий за температурним режимом мало відрізняється від свого попередника. Йому
притаманна більш швидка зміна атмосферних процесів, що супроводж
- Київ+380960830922