Вы здесь

Система заселення Верхнього Подністров'я та Верхнього Попруття у ІІІ-VII ст. н. е. (за даними археології).

Автор: 
Стеблій Наталія Ярославівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U000966
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ЗАСЕЛЕННЯ ВЕРХНЬОГО ПОДНІСТРОВ’Я ТА ВЕРХНЬОГО ПОПРУТТЯ ІІІ–VII СТ. Н.
Е.
2. 1. Теоретичні та методичні засади
Аналіз історії вивчення археологічних культур Верхнього Подністров’я та
Верхнього Попруття другої–третьої чверті І тис. н. е. (черняхівської,
карпатських курганів та празько-корчацької) засвідчує високий ступінь
дослідженості даного регіону. Результати картографування пам’яток археології
зазначеного періоду у верхів’ях Дністра і Прута вказують на їхнє нерівномірне
поширення, доводячи тим самим неоднакову густоту заселення в тих чи інших
природно-територіальних екологічних нішах. Звичайно, що частина поселень,
могильників є поки що не виявлена, але навіть у такому відносно добре
археологічно вивченому регіоні як Прут-Дністровське межиріччя та Буковинське
Передкарпаття, де проводилися суцільні археологічні обстеження, простежується
ця нерівномірність.
Створення “висхідної” моделі археологічних культур ІІІ–VII ст. н. е.
передбачає, насамперед, просторовий кількісно-якісний аналіз системи заселення
території черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур.
Основою таких досліджень має бути масовий, документально незаперечний, точно
локалізований у просторі й часі матеріал. Він дає можливість виявити
найсуттєвіші, найвиразніші тенденції й напрямки у просторовому розташуванні
основної маси тогочасного населення [Томашевський, 2003а. С. 4].
Оскільки в зазначених геохронологічних рамках виділяються три археологічні
культури, то характеристики системи заселення подаються окремо, тому, що
відмінні чи спільні риси в системі природокористування на тій чи іншій
території прослідковуються лише при порівнянні в їхньому динамічному розвитку,
і саме в такий спосіб найяскравіше проявляються найважливіші тенденції в цій
сфері.
Передусім, пам’ятки певної культури, з їхніми кількісними та якісними
характеристиками (рухомих та нерухомих артефактів), розглядаються в площині
просторово-територіальної структури. Ці проблеми є складовою системи заселення,
під якою мається на увазі територіальні сукупності населених пунктів,
пов’язаних між собою виробничими і соціальними відносинами [Алаев, 1983.
С. 217, 218]. Як уже зазначалося, подібний підхід у висвітленні аналогічних
питань застосовується як у зарубіжній [Kobyliсski, 1988; Olczak, 1991], так і
вітчизняній археологічній практиці [Томашевський, 1993; Шишкін, 1996;
Петрашенко, 1998; 2003]. Виявлення всієї, чи максимально можливої, сукупності
місць діяльності населення в певному регіоні різко підвищує інформативність
археологічного матеріалу у виясненні ролі екологічного, соціально-економічного
і політичного факторів, етнокультурної традиції у формуванні різних типів
поселень, і навіть, до певної міри, ієрархії та реконструкції їхнього
соціального вигляду. Воно дозволяє широко використовувати методи просторового
археологічного аналізу, з допомогою яких можна дістати історичну інформацію із
зафіксованих на археологічному матеріалі просторових зв’язків між об’єктами або
їхніми ознаками (вивчення схеми людської діяльності всередині і між будівлями,
поселеннями, ресурсними зонами і т. д.) Для дослідження просторових
характеристик діяльності людей в минулому, сучасна археологія використовує
низку аналітичних прийомів, запозичених в географії, і успішно застосовує їх на
практиці.
Для вирішення окреслених вище проблем нами розроблено алгоритм, що дозволяє не
робити повторень у кожному з підрозділів. Основні його операції зводяться до
наступного:
1. Вивчення системи заселення регіону як на мікро-, так і на мезо- та
макрорівнях, передбачає встановлення одночасовості компонентів цієї системи,
тобто синхронності і асинхронності комплексів в межах поселень та пам’яток – в
межах мезо- та макрорегіонів. Вирішення цих завдань передбачає наявність добрих
хронологічних індикаторів, хоча би в межах відносної хронології, оскільки
порівняльний аналіз може здійснюватися лише в площині синхронних фаз чи етапів.
Розробки відносної хронології археологічних культур другої чверті І тис. н. е.
верхів’їв Дністра та Прута ще не стали предметом їхнього вивчення. Сучасний
стан науки не має у розпорядженні такої хронологічної шкали, яка дозволила б
надійно встановити вужчі дати поселенських пам’яток черняхівської та
карпатських курганів культур, ніж загальновизнані часові рамки існування цих
масивів в даному регіоні. А тому ми використовували те датування, яке
запропонували як першовідкривачі пам’яток, так і фахівці в узагальнюючих
працях. Дещо інакше виглядає ситуація з пам’ятками празько-корчацької культури,
про що мова ітиме в наступних підрозділах.
2. Розташування пам’яток археології підпорядковується певним топографічним
закономірностям. Тому їхній аналіз дає важливу інформацію про характер,
функціональне навантаження, історію існування селищ. В географічній науці
топографія є розділом геодезії, що вивчає земну поверхню в геометричному і
географічному відношенні і основним з її завдань є одержання інформації про
певну територію [Географічна енциклопедія України, 1993. Т. 3. С. 298]. Тому
під цим терміном ми розуміємо відношення тієї чи іншої археологічної пам’ятки
до рельєфу. Останній впливає на розподіл атмосферних, ґрунтових і підґрунтових
вод, тепла, сонячної радіації та на кліматичні умови в цілому. Під впливом
різних умов рельєфу змінюється зволоження ґрунту, склад рослинності [Шкварук,
Делеменчук, 1976. С. 104–105; Загородній, Матусєвич, 1977. С. 66–69, 106]. Для
давнього населення ці характеристики визначалися, в основному, господарською
доцільністю, обумовленою різними скла