РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНО-РОЛЬОВА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗНАННЯ
2.1. Нормативно-регулятивна атрибутивність соціального знання
Відмінною рисою соціального знання є його нормативно-регулятивний потенціал. У свідомості соціального суб'єкта воно постає як єдність фактичного знання про соціальну дійсність і нормативного знання про належну організацію діяльності, а також належну поведінку. Соціальне знання про належну поведінку транслюється через судження й закріплюється системою вимог (укази, кодекси, системи правил). Сукупність таких вимог покликана здійснювати важливі функції соціального регулювання й, насамперед, такі, як управлінська, організаційна, контролююча. Нормативне знання являє собою ту інформаційну програму, що позначає межі соціальної необхідності або повинності соціального суб'єкта. Воно регулює його креативно-продуктивну діяльність. Прикметою сьогоднішнього дня є наявність етичних комітетів, що взяли під свій нагляд моральну нормативність у різних сферах професійної діяльності. Наприклад, в Україні при президентові АМН України в січні 2000 року створений комітет з біоетики як гарант захисту прав і безпеки людини - суб'єкта медичних наукових досягнень і практичних медичних технологій. "Завдяки зусиллям комітету створена та ефективно функціонує система біоетичної експертизи усіх науково-дослідних та дисертаційних робіт, які плануються та виконуються в установах АМН України" [144, с.144].
Під впливом цих комплексів опиняється й сфера ділового спілкування на фірмах, підприємствах, установах, що не підвладна закону, праву або адміністративним приписанням, але, проте, мають потребу в контролі. Сюди належать зволікання, кадрове піратство, домагання та інше. Сучасний менеджмент покладає великі надії на діяльність таких комітетів у формуванні високого рівня дисципліни, відповідальності й справедливості співробітників [158, с.343].
Відповідно до тверджень представника американського прагматизму У.Джеймса, всі потреби людини заслуговують на повагу й, проте, невтримне й хаотичне їхнє задоволення в сучасному суспільстві може завдавати непоправної шкоди не тільки природі, але й самій людині [77, с.400].
Норма містить у собі вимогу до поведінки, вона є якимсь модулем, що задається індивідові або групі до певного, належного виду поведінки або її формі, дії в її значеннєвому й технічному виконанні.
У сучасному суспільстві саме нормативність стає невід'ємною складовою соціальної стратегії, переходу до стійких, упорядкованих соціальних відносин, саме вона й концентрує в собі головні регуляторні механізми. Нормативне регулювання являє собою форму цілеспрямованого впливу на поведінку людей, орієнтованих на підтримку гармонії в суспільних відносинах, їхньої оптимізації й удосконалювання. Основна мета нормативного регулювання - приведення у відповідність інтересів окремої людини з інтересами спільності людей. Традиційно виокремлюються два види регулювання: нормативне й казуальне. Перший має безумовний соціальний характер і має місце тільки у відносинах між людьми.
Соціальна нормативність будується на основі різного роду приписань. Саме вони й становлять ціннісно-оціночну модель відносин і поведінки. Класифікація цих приписань в їхній регулятивній спрямованості представлена в праці В.П.Андрущенка й Н.І.Михальченка "Сучасна соціальна філософія". У ній як основні елементи виокремлені право, мораль, релігія. Саме вимоги до поведінки, вміщені в даних нормативних актах, зумовлюються інші, підпорядковані, а саме - адміністративні приписання, етикетні правила, естетичний смак та інше [12, с.167]. Соціальна нормативність зумовлює нормативність соціального знання, що містить у собі інформацію про норми, зберігає й транслює її.
Нормативний потенціал соціального знання динамічний. Норми мають тенденцію до постійного відновлення й поповнення. Система норм на кожному історичному етапі відбиває найбільш актуальні проблеми діяльності людини. Як зауважують російські дослідники А.М.Коршунов і В.В.Мантатов, "зв'язок знову створюваних норм із соціальною дійсністю відбувається двома каналами: через існуючі норми, у яких відбита дійсність, і виходячи з фактичного знання, що відбиває дійсність" [120, с.226-227].
Ця специфіка нормативного знання пов'язана з його історичною зумовленістю. Прикладом тому можуть слугувати приписання, що з'явилися у зв'язку з розвитком основ капіталістичного господарювання й, що одержали в період ринкових відносин новий характер і призначення. Як пише польський дослідник М.Оссовська, ради, кодекси, катехізиси, що складаються в XV-XVIII століттях, систематизували моральні принципи, які ініціювали особливу соціальну активність - підприємницьку діяльність. Багато такого роду приписань мали авторський характер. Їхніми укладачами були Л.Б.Альберті, К.Волней, Б.Франклін. У приписаннях втілювалися необхідні для підприємця якості особистості, риси характеру людини [172, с.77]. Зразковим став звід порад Б.Франкліна, складений у його автобіографії. З нього виходить вихваляння працьовитості й ощадливості, акуратності й дисципліни у всьому, невибагливості, економії часу, вірності даному слову, обіцянці, обов'язковості й порядності у фінансових операціях - кредиті. Багато із зазначених вимог до стратегії поведінки, викладені Б.Франкліном, стали маніфестом буржуазії в цілому як класу [233, с.425-426].
Нормативно-регулятивний модус соціального знання продукує імперативність, тобто деякою мірою примусовість, за допомогою чого й здійснюється контроль за соціальними діями й учинками людей з боку соціальної істини, на основі чого й формується їхній самоконтроль.
Нормативне знання не тільки структурує соціальну взаємодію, воно створює її відносно самостійний вид, яким виступає спілкування. Важливо підкреслити, що саме спілкування поєднує в собі різні нормативні акти, конкретизуючись у ділове, ігрове, глибинне, формальне та інше.
У сучасному соціально-філософському знанні проблемам спілкування приділяється велика увага.