РОЗДІЛ 2 МЕРЕЖА СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ УЧНІВСТВА ПІВДНЯ УКРАЇНИ
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.
2.1 Мережа середніх навчальних закладів Півдня України
Система середньої освіти Російської імперії другої половини ХІХ ст. характеризувалась великою різноманітністю типів навчальних закладів та їх підпорядкуванням різним державним органам влади. Загалом, навчальні заклади середньої освіти зазначеного часу поділялись на загальноосвітні (гімназії, реальні училища) та спеціальні або професійні. До останніх належали духовні, військові, комерційні, технічні, сільськогосподарські та інші середні навчальні заклади.
На чолі майже усієї шкільної системи у другій половині ХІХ ст. стояло МНО. Йому підпорядковувалось 67% усіх навчальних закладів. Міністерство, в особі своїх департаментів, а також Вченого комітету, здійснювало підготовку, апробацію та видання як основних шкільних документів (Статути, Штатний розклад), так і підручників, навчальних посібників, методик до вивчення предметів і т.д. Практично, з глибин міністерства виходили усі основні положення по керівництву школою. В безпосередньому підпорядкуванні МНО знаходились попечителі учбових округів та ради, що організовувалися при них. Наступною ланкою були губернські та повітові ради та директори губернських та повітових училищ (там, де вони були), що діяли майже на рівні з ними. Потім ? почесний попечитель (міста, іноді повіту, окремої школи) і як остання інстанція, педагогічна рада школи або інспектор гімназії чи прогімназії. Як правило, на практиці діяла наступна система: МНО - попечитель учбового округу - директор гімназії [157, с. 5].
Окрім МНО, активну участь у виробленні рішень стосовно середньої освіти брали й інші вищі державні органи. Так, спеціальні або професійні середні навчальні заклади були у безпосередньому підпорядкуванні відповідних до спеціалізації міністерств та відомств: Воєнного міністерства, Міністерства Духовних справ, Міністерства фінансів, Міністерства шляхів сполучення, Департаменту Землеробства та Сільської Промисловості та інших.
Особлива увага до питання жіночої освіти з боку імператорської родини позначилась в існуванні відомства закладів Імператриці Марії, що у порівнянні з жіночими закладами середньої освіти МНО мали певні відмінності.
Окрім того, варто відмітити зростання кількості й приватних середніх навчальних закладів досліджуваного періоду як чоловічих, так і жіночих. При відкриті приватного навчального закладу МНО мало можливість здійснювати контроль за його діяльністю. Така структура системи середньої освіти була характерною й для Півдня України означеного часу.
Одразу відзначимо, що педагогічній раді та директору навчального закладу Півдня України доводилося вирішувати безліч питань самостійно. Особливо це стосувалось віддалених від центру учбового округу середніх навчальних закладів інших міст регіону. Візит будь-якого інспектора до таких міст був подією року й, зазвичай, основні вимоги до директора навчального закладу передавались шляхом листування.
Друга половина ХІХ ст. в історії середньої освіти регіону характеризувалась значним зростанням кількості навчальних закладів. Пожвавлення економічного життя регіону, збільшення населення в містах Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній викликало необхідність відкриття навчальних закладів.
Перші середні навчальні заклади Півдня України виникли ще наприкінці XVIII ст. З 1783 р. у м. Херсоні розпочала функціонувати гімназія для іноземців, а в Одесі у 1804 р. було засновано Комерційну гімназію, щоправда її офіційне відкриття відбулося лише у 1814 р. Першою губернською гімназією Півдня України, що була відкрита 12 березня 1815 р. (тут і далі дати наведено за старим стилем ? А.Т.), вважається Херсонська чоловіча гімназія. Згодом почав працювати Одеський Рішельєвський ліцей, до складу якого увійшла, крім інших училищ, Комерційна гімназія (1817 р.). В цілому по Новоросії ще відкрилися Таганрозька (1819 р.) і Таврійська (1823 р.) гімназії. Збільшення кількості навчальних закладів спонукало урядовців до створення нового учбового округу на Півдні України. Внаслідок указів від 30 липня та 8 листопада 1830 р., а також від 9 грудня 1832 р. в один рік з'явилися Одеський та Київський учбові округи [160, с. 78].
Загалом, до середини ХІХ ст. у Новоросійському краї відкрилась Катеринославська 2-а (Катеринославська 1-а гімназія була підпорядкована Одеському учбовому округу в 1833 р.) [52, с. 48], Одеська 2-а та Кишинівська гімназії.
Відкриття Одеської 2-ої гімназії затвердив у Царському Селі імператор Микола Павлович 3 вересня 1848 р. Першим директором гімназії було призначено професора Рішельєвського ліцею П.В. Беккера. Відкриття гімназії у складі семи "основних" паралельних класів відбулося 18 жовтня 1848 р. [192, с. 60]. Наповнюваність класів була значною і становила 32-35 учня.
Разом з тим, варто вказати й на якісні зміни, що відбувались в системі середньої освіти регіону. Дослідження О.А. Листопад визначають суттєві відмінності між роботою 1-ої та 2-ої Одеських гімназій. Так, "...в першій одеській гімназії (комерційній), відкритій ще у 1804 р., вчились виключно юнаки ? вихідці із дворянства і чиновництва. Наші дослідження документації Другої одеської гімназії виявили, що педагогічна рад Другої гімназії з початку створення навчального закладу, керуючись ідеями гуманізму і демократизму, знаходила можливості для навчання "дітей як багатих, так і бідних, знатних і незнатних" [175, с. 34].
Варто відзначити, що такий принцип було зафіксовано й у статуті гімназії: "...за учнів, які не могли внаслідок відсутності коштів у батьків навчатися в гімназії, згідно з статутом, могла платити рада попечителів. Педагогічній раді було надано право назначати учням стипендію і грошові премії, також адміністрація купувала форму і підручники для бідних учнів" [175, с. 34].
Непересічною подією у розвитку освіти регіону стало заснування в Одесі вищого навчального закладу ? Новоросійського у