Розділ II. ДИНАМІКА РУХУ ІДЕЇ ЧАСУ В ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІЙ ТА РЕЛІГІЙНІЙ ТРАДИЦІЯХ
Проблема часу не випадково посідає особливе місце в філософії та релігієзнавстві. Вона є предметом спеціальних наукових і соціальних досліджень. Над питанням сутності часу замислювалися протягом віків, намагалися осмислити та зрозуміти його. Поряд з філософією в процесі історичного руху, дослідженням часу почали займатися й інші науки. Тому актуальність обраної теми можна пояснити цілою низкою причин. По-перше, час належить до однієї з базових філософських проблем, її розуміння відкриває нові горизонти розгляду інших філософських понять. По-друге, проблема часу має важливе світоглядне значення, через те, що час має особливий статус в житті людини. Через нього осмислюється та окреслюється буття людини в світі. По-третє, інтерес до проблеми часу різко збільшується у так звані перехідні історичні моменти, або з закінченням певної історичної доби, коли важливо зробити ретельний аналіз прожитого відрізку часу. Без сумніву, для України і для світу в цілому, тепер настав саме такий період. Вірною є думка українського філософа А. Лоя: різні соціальні категорії, а особливо категорія "часу" "відіграють важливу світоглядну роль у свідомості соціальних груп, класів; в них виражається розуміння спрямованості соціальних процесів, "оформлюється" відношення людей до теперішнього і майбутнього, визначається зміст людського існування" [94, 4]. І нарешті, в наш час важливим є збереження певних історичних традицій, що пов'язано з національною самоідентифікацією, а також своєрідний прогноз на майбутнє тисячоліття, тому масштаб огляду як минулого, так і майбутнього безпрецедентний. Час ? це те, чому підпорядковується і в чому відбувається все наше життя, тому увага людини до нього є особливо емоційною. Ідея часової матриці була закладена ще у первісному суспільстві. Саме з нього і потрібно розпочати розгляд формування поняття "часу".
Людству відома така доба, коли початки мистецтва, філософії, логіки, риторики тощо, існували у злитті, а саме ? в міфології. Первісна міфологія (а її не слід плутати із сучасною міфологією) є першообразом, прафеноменом сучасної культури людства.
Важливо розпочати з того, що сприйняття людиною самої себе, навколишнього світу, природи, і як похідної ? часу, мало для первісної людини міфологічний характер. Основою та умовою функціонування міфологічного часу в первісному суспільстві можна назвати общинно-родову форму суспільства, міфологію, яка висвітлює "одухотворення" навколишнього світу. Як підкреслює українська дослідниця Л. Конотоп, "поняття "універсум" означає не тільки зовнішній світ, не природу, як щось зовнішнє і байдуже до людини, а світ, в який входить людина через її безмежне, широке ставлення до всього в Світі" [81, с. 65]. В період общинно-родового ладу все навколишнє середовище ототожнювалося з власним родом, тобто родові відносини людей переносились на весь оточуючий світ методом "одухотворення" (Л. Конотоп, [81]) неживої природи. В зв'язку з цим, інший український дослідник А. Лой підкреслює: "Міфологія ілюзорно відображала історичний зміст первісно-общинної практики людей і виступала, у свою чергу, соціально активним феноменом суспільної свідомості і життєдіяльності взагалі, являючись своєрідним синкретичним "материнським лоном" цілої сукупності форм практично-духовного життя суспільства. Первісний стихійно-нерозділений колективізм є джерелом формування міфології" [94, с. 60]. Це один з моментів, який розкриває, в чому полягає сутність міфології. Однією з головних особливостей общинно-родового ладу є його замкненість, оберненість на себе самого. Ототожнюючи освоєний навколишній світ зі своєю родиною, первісна людина відмежовує невідому територію і не сприймає її як існуючу взагалі. Тобто, вона живе у своєму замкненому космосі, який вона освоїла, обробила, і який рухається згідно з власною логікою людини. В зв'язку з вищевказаними факторами, міфологічний час набуває наступних характеристик: неоднорідності, пов'язаної з особливостями існування спільності; взаємопов'язаності людей з навколишньою природою, а, в більшості випадків, й підпорядкування ній; відсутності початку і кінця історії ? через те, що міфологічній картині світу однаково де починати і де закінчувати дію; повсюдності космічного центру; перевтілення предметів усередині замкненого космосу, поліфункціональне розкриття одного предмету; неподільності причин та наслідків у часовому потоці; відсутність у людини відчуття власної індивідуальності, тобто повне ототожнення себе з родом; сприйняття чуда творіння та існування ? як єдиної можливої реальності, яка знаходиться у злитті з людським існуванням та вічністю; строге підпорядкування життя ритуальним і обрядовим традиціям. На тлі цих характеристик можна зрозуміти, що час набуває суто общинно-родового розуміння, а людина ще не виділяє себе з общини і не усвідомлює себе індивідуальністю [96, с. 33].
На фоні постійного циклічного відтворення часу в первісному суспільстві важливо зрозуміти як формується поняття "історії", адже, в силу свого постійного руху на місці, здається, що міфічний час є нерухомим, а отже таким, що не формує історії. Слід погодитися з положенням відомого російського дослідника О. Лосєва: "За доби безроздільного панування міфології в уявленнях людей відсутній фактографічний і прагматичний історизм, що потребує пояснення кожної події з яких-небудь інших, але подібного роду просторово-часових подій" [96, с. 36 ]. Отже, в цьому розумінні можна сформулювати положення про існування так званого "міфологічного історизму", що рухається по колу разом з часом, але не складає безперервної канви. Ця первісна історія нескінченна, тому що в будь-який момент вона може закінчитися, що одночасно постане й її новим початком. Вона не надає речам певних характеристик, а в своєму русі може перетворювати їх на дещо інше, протилежне їх первісному розумінню і призначенню. Характерною рисою первісної історичності є спрямованість уваги не на майбутнє, як в лінійній